Author Archive

Про заходи щодо посилення безпеки пасажирських перевезень автомобільним транспортом

Monday, July 5th, 2010

Президент України; Указ вiд 20.05.2004 № 570/2004

У К А З

ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ

Про заходи щодо посилення безпеки пасажирських

перевезень автомобільним транспортом

З метою забезпечення безпеки перевезень пасажирів

автомобільним транспортом загального користування, запобігання

дорожньому травматизму та посилення контролю за додержанням

законодавства у цій сфері п о с т а н о в л я ю:

1. Кабінету Міністрів України у тримісячний строк:

вирішити питання щодо утворення у складі Міністерства

транспорту України Головної державної інспекції на автомобільному

транспорті;

внести в установленому порядку на розгляд Верховної Ради

України пропозиції щодо посилення відповідальності пасажирських

перевізників за порушення правил, норм і стандартів у сфері

безпеки дорожнього руху;

посилити вимоги до суб'єктів господарювання у сфері

автомобільних перевезень щодо проведення профілактики порушень

правил дорожнього руху водіями;

встановити вимоги щодо наявності та використання

матеріально-технічної бази для організації здійснення перевезень,

анулювання ліцензій, виданих тим суб'єктам господарювання, які не

забезпечують зазначених вимог;

розробити та запровадити механізми стимулювання перевізників

до оновлення транспортних засобів для перевезення пасажирів.

2. Міністерству транспорту України, Державному комітету

України з питань регуляторної політики та підприємництва і

Державному комітету України з питань технічного регулювання та

споживчої політики запровадити обов'язкову сертифікацію надання

послуг з пасажирських перевезень.

3. Міністерству транспорту України, Державній службі

автомобільних доріг України, Раді міністрів Автономної Республіки

Крим, обласним, Київській та Севастопольській міським державним

адміністраціям ужити протягом 2004-2005 років додаткових заходів

щодо будівництва шляхопроводів через залізничні колії,

облаштування залізничних переїздів ефективними засобами

регулювання і припинення дорожнього руху та оповіщення його

учасників.

4. Міністерству внутрішніх справ України, Міністерству

транспорту України посилити контроль за виїздом на маршрути

автотранспортних засобів, що належать пасажирським перевізникам, з

метою недопущення порушення вимог закону щодо перевірки технічного

стану транспортних засобів та обов'язкового медичного огляду

водіїв.

5. Міністерству транспорту України разом з Міністерством

внутрішніх справ України, Міністерством України у справах сім'ї,

дітей та молоді, Міністерством освіти і науки України до 1 червня

2004 року розробити порядок взаємодії з питань забезпечення

перевезення організованих груп дітей для оздоровлення в табори

відпочинку та інші оздоровчі заклади, а також проведення

туристичних та екскурсійних подорожей (поїздок).

6. Міністерству внутрішніх справ України, Міністерству

культури і мистецтв України, Державному комітету телебачення і

радіомовлення України організувати цикл теле- та радіопередач з

питань забезпечення безпеки дорожнього руху.

7. Раді міністрів Автономної Республіки Крим, обласним,

Київській та Севастопольській міським державним адміністраціям:

провести перевірки реєстрації суб'єктів підприємницької

діяльності, які здійснюють перевезення пасажирів автомобільним

транспортом загального користування;

не допускати до участі в конкурсі пасажирських перевізників,

які обслуговуватимуть автобусні маршрути і не мають власної

матеріально-технічної бази або не уклали договорів на технічне

обслуговування і ремонт автотранспортних засобів з відповідними

автотранспортними підприємствами;

посилити контроль за виконанням умов договору на перевезення

пасажирів на автобусних маршрутах загального користування.

Президент України Л.КУЧМА

м. Київ, 20 травня 2004 року

N 570/2004

Про затвердження положення про порядок видачі посвідч. водія та допуску громадян до кер. трансп.зас.

Monday, July 5th, 2010

КАБІНЕТ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

від 8 травня 1993 р. N 340

Київ

Про затвердження Положення про порядок видачі

посвідчень водія та допуску громадян до

керування транспортними засобами

{ Із змінами, внесеними згідно з Постановами КМ

N 980 ( 980-93-п ) від 06.12.93

N 1919 ( 1919-99-п ) від 18.10.99

N 623 ( 623-2004-п ) від 12.05.2004

N 511 ( 511-2009-п ) від 20.05.2009

N 1371 ( 1371-2009-п ) від 23.12.2009 }

Кабінет Міністрів України п о с т а н о в л я є:

Затвердити Положення про порядок видачі посвідчень водія та

допуску громадян до керування транспортними засобами, що

додається.

Прем'єр-міністр України Л. КУЧМА

Міністр

Кабінету Міністрів України В. ПУСТОВОЙТЕНКО

Інд.34

ЗАТВЕРДЖЕНО

постановою Кабінету Міністрів України

від 8 травня 1993 р. N 340

(в редакції постанови Кабінету Міністрів України

від 20 травня 2009 р. N 511 ( 511-2009-п )

ПОЛОЖЕННЯ

про порядок видачі посвідчень водія

та допуску громадян

до керування транспортними засобами

Загальні положення

1. Це Положення є обов'язковим для всіх підприємств, установ,

організацій незалежно від форми власності та громадян України,

іноземних громадян та осіб без громадянства.

2. Особи допускаються до керування транспортними засобами за

наявності у них національного посвідчення водія відповідної

категорії (далі - посвідчення водія).

3. Транспортні засоби, керування якими дозволяється за

наявності посвідчення водія, залежно від їх типів і призначення

поділяються на категорії:

А1 - мопеди, моторолери та інші двоколісні транспортні

засоби, які мають двигун з робочим об'ємом до 50 куб. сантиметрів

або електродвигун потужністю до 4 кВт;

А - мотоцикли та інші двоколісні транспортні засоби, які

мають двигун з робочим об'ємом 50 куб. сантиметрів і більше або

електродвигун потужністю 4 кВт і більше;

В1 - квадро- і трицикли, мотоцикли з боковим причепом,

мотоколяски та інші триколісні (чотириколісні) мототранспортні

засоби, дозволена максимальна маса яких не перевищує

400 кілограмів;

В - автомобілі, дозволена максимальна маса яких не перевищує

3500 кілограмів (7700 фунтів), а кількість сидячих місць, крім

сидіння водія, - восьми;

С1 - призначені для перевезення вантажів автомобілі,

дозволена максимальна маса яких становить від 3500 до

7500 кілограмів (від 7700 до 16500 фунтів);

С - призначені для перевезення вантажів автомобілі, дозволена

максимальна маса яких перевищує 7500 кілограмів (16500 фунтів);

D1 - призначені для перевезення пасажирів автобуси, в яких

кількість місць для сидіння, крім сидіння водія, не перевищує 16;

D - призначені для перевезення пасажирів автобуси, в яких

кількість місць для сидіння, крім сидіння водія, більше 16;

ВЕ, С1Е, СЕ, D1E, DE - состави транспортних засобів з тягачем

категорії В, С1, С, D1 або D, яким водій має право керувати, але

який не належить до зазначених категорій составів транспортних

засобів;

Т - трамваї та тролейбуси.

4. У посвідченні водія, зразок якого затверджений постановою

Кабінету Міністрів України від 31 січня 1992 р. N 47 ( 47-92-п )

(ЗП України, 1992 р., N 3, ст. 57; 2004 р., N 49, ст. 3212), вгорі

у графі "10" проставляється дата надання права на керування

транспортними засобами відповідної категорії. Інші позиції у графі

"10" посвідчення водія, де зазначаються категорії транспортних

засобів, право на керування якими не надається, не заповнюються.

5. Водіям транспортних засобів категорій В, С1, С, D1 і D

дозволяється керувати такими засобами також з причепом, повна маса

якого не перевищує 750 кілограмів.

До керування транспортними засобами категорій В, С1, С, D1 і

D з причепами, повна маса яких становить більш як 750 кілограмів,

а також зчепленими автобусами допускаються водії, які мають право

на керування транспортними засобами категорій ВЕ, С1Е, СЕ, D1E і

DE.

Умови допуску до керування транспортними засобами

6. Право на керування транспортними засобами надається

особам, які досягли:

шістнадцятирічного віку - категорії А1, А;

вісімнадцятирічного віку - категорії В1, В, С1, С;

дев'ятнадцятирічного віку - категорії BE, C1E, СЕ;

двадцятиоднорічного віку - категорії D1, D, D1E, DE, Т.

7. Право на керування транспортними засобами, обладнаними

спеціальними звуковими і світловими сигналами або призначеними для

перевезення небезпечних вантажів, а також автобусами, що

здійснюють перевезення за міжміськими і міжнародними маршрутами,

надається особам, які останні три роки працюють водіями

транспортних засобів відповідної категорії.

Військовослужбовці строкової військової служби мають право на

керування транспортними засобами, обладнаними спеціальними

звуковими і світловими сигналами або призначеними для перевезення

небезпечних вантажів, після проходження спеціальної підготовки і

стажування протягом шести місяців.

8. Посвідчення водія на право керування транспортними

засобами, обладнаними спеціальним засобом ручного керування,

видається за наявності позитивного висновку медико-соціальної

експертної комісії закладів охорони здоров'я після закінчення

закладу з підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації

водіїв (далі - заклад з підготовки водіїв) та складення

теоретичного і практичного іспитів в реєстраційно-екзаменаційному

підрозділі Державтоінспекції.

9. Право на керування транспортними засобами категорій ВЕ,

С1Е, СЕ, D1E і DE надається особам, які мають посвідчення водія

категорії В, С1, С, D1 і D або кількох з них та безперервний

річний стаж керування транспортними засобами категорії В, С1, С,

D1, D, пройшли перепідготовку за встановленими програмами та

склали в реєстраційно-екзаменаційному підрозділі Державтоінспекції

практичний іспит з навичок керування составом транспортних

засобів.

Право на керування транспортними засобами категорії D1

надається особам, які мають посвідчення водія категорії В або С1,

чи категорій В та С1 і безперервний трирічний стаж керування

відповідним транспортним засобом, пройшли перепідготовку за

встановленими програмами та склали теоретичний і практичний іспити

на право керування транспортними засобами категорії D1.

Право на керування транспортними засобами категорії D

надається особам, які мають посвідчення водія категорій В, С1, С,

D1 або кількох з них, мають безперервний трирічний стаж керування

транспортним засобом відповідної категорії, пройшли перепідготовку

за встановленими програмами та склали теоретичний і практичний

іспити на право керування транспортними засобами категорії D.

До безперервного стажу керування транспортним засобом

включається як робота протягом останнього часу на транспортному

засобі, так і керування власним транспортним засобом з максимально

допустимою перервою не більш як один місяць, якщо це підтверджено

відповідними документами, а саме: { Абзац четвертий пункту 9 із

змінами, внесеними згідно з Постановою КМ N 1371 ( 1371-2009-п )

від 23.12.2009 }

для осіб, що працюють водіями, - витягом з трудової книжки

або довідкою з місця роботи із зазначенням дати наказу про

призначення особи на посаду, дати, з якої така особа працює

водієм, марки закріпленого транспортного засобу і його номерного

знаку. Витяг із трудової книжки або довідка з місця роботи

засвідчується підписом посадової особи підприємства і скріплюється

печаткою;

для осіб, які керують власним транспортним засобом, -

реєстраційними документами на такий транспортний засіб;

для осіб, які керують транспортними засобами, що не є їх

власністю, - реєстраційними документами на такий транспортний

засіб та документами, що надають право на керування ним.

Іспити з навичок водіння складаються на транспортних засобах

реєстраційно-екзаменаційних підрозділів Державтоінспекції,

закладів з підготовки водіїв, підприємств та організацій.

10. Особи, які мають посвідчення водія на право керування

транспортними засобами будь-якої категорії, але останнім часом не

працювали водіями більше 12 місяців або наймаються на роботу

водіями вперше, допускаються до керування транспортними засобами

після проходження стажування з практичного керування на

відповідному транспортному засобі тривалістю не менш як 30 годин.

11. Водії трамваїв і тролейбусів, які не працювали на

міському електротранспорті більше року, допускаються до керування

ними після підтвердження атестаційною комісією відповідного

підприємства теоретичних навичок водіння в межах вимог

кваліфікаційної характеристики раніше одержаної кваліфікації, а

також після стажування на маршруті тривалістю 70-140 годин.

Тривалість стажування встановлюється атестаційною комісією залежно

від стажу і строку перерви в роботі за спеціальністю.

12. Водії транспортних засобів підлягають обов'язковому

періодичному медичному огляду в установлені строки.

У разі виникнення сумніву щодо стану здоров'я водія посадові

особи Державтоінспекції, закладів охорони здоров'я,

автотранспортних підприємств та організацій можуть направити його

на позачерговий медичний огляд.

Якщо водій ухиляється від проходження медичного огляду або

визнаний за його результатами не здатним керувати транспортними

засобами, то посвідчення водія у нього вилучається працівниками

міліції в порядку і строки, передбачені нормативно-правовими

актами.

Умови допуску навчальних закладів до підготовки,

перепідготовки і підвищення кваліфікації

водіїв транспортних засобів

13. Підготовка, перепідготовка і підвищення кваліфікації

водіїв транспортних засобів, трамваїв і тролейбусів проводиться в

закладах з підготовки водіїв, які утворюються за наявності

відповідної матеріально-технічної бази, атестованих спеціалістів

та після їх акредитації згідно із законодавством.

14. Заклади з підготовки водіїв, які проводять підготовку,

перепідготовку і підвищення кваліфікації водіїв транспортних

засобів, реєструються в реєстраційно-екзаменаційному підрозділі

Державтоінспекції за місцем їх розташування.

15. Чисельність груп з підготовки, перепідготовки і

підвищення кваліфікації водіїв транспортних засобів становить не

більш як 30 осіб. Заклади з підготовки водіїв зобов'язані не

пізніше ніж протягом 15 днів після початку занять зареєструвати в

реєстраційно-екзаменаційному підрозділі Державтоінспекції кожну

групу.

Порядок видачі посвідчень водія та позбавлення права

на керування транспортними засобами

16. Посвідчення водія на право керування транспортним засобом

однієї з категорій видається особі, яка пройшла медичний огляд у

порядку, встановленому МОЗ, а також підготовку або перепідготовку

відповідно до встановлених планів і програм та склала теоретичний

і практичний іспити в реєстраційно-екзаменаційному підрозділі

Державтоінспекції.

Документом, що засвідчує проходження підготовки і

перепідготовки водіїв транспортних засобів, є свідоцтво (зразок

додається).

Якщо особа з будь-яких причин не склала іспити в

реєстраційно-екзаменаційному підрозділі Державтоінспекції, видане

свідоцтво про закінчення закладу з підготовки водіїв транспортних

засобів вважається дійсним протягом 10 років з дня закінчення

закладу.

17. Іспити, необхідні для одержання посвідчення водія,

складають у місцевих реєстраційно-екзаменаційних підрозділах

Державтоінспекції тільки ті особи, місце проживання яких

зареєстроване на території відповідної

адміністративно-територіальної одиниці. Рішення про допуск до

складення іспитів осіб, місце проживання яких зареєстроване на

території інших адміністративно-територіальних одиниць або в іншій

державі, можуть приймати керівники управлінь (відділів)

Державтоінспекції головних управлінь, управлінь МВС в Автономній

Республіці Крим, областях, мм. Києві та Севастополі.

Військовослужбовці строкової військової служби допускаються

до складення іспитів у Державтоінспекції за місцем дислокації

військових частин.

18. Посвідчення водія на право керування транспортними

засобами категорій А1, А, В1, В, С1, С, D1 і D видаються особам,

які склали в реєстраційно-екзаменаційному підрозділі

Державтоінспекції теоретичний і практичний іспити, категорії ВЕ,

С1Е, СЕ, D1E і DE - практичний, а на право керування трамваєм або

тролейбусом - теоретичний іспити.

Під час теоретичного іспиту перевіряється знання Правил

дорожнього руху та інших предметів, передбачених програмою

підготовки. Результати складеного теоретичного іспиту вважаються

дійсними протягом трьох місяців.

Під час практичного іспиту перевіряються навички керування

транспортними засобами відповідних категорій.

19. Якщо особа під час теоретичного іспиту не підтвердила

знання Правил дорожнього руху, то посвідчення водія вилучається, а

повторний іспит призначається не раніше ніж через п'ять днів.

20. Позбавлення водіїв права на керування транспортними

засобами проводиться відповідно до законодавства.

Повернення посвідчень водія особам, позбавленим права на

керування транспортними засобами, проводиться після складення

теоретичного і практичного іспитів. Особам, позбавленим

зазначеного права за керування транспортними засобами в стані

сп'яніння, посвідчення може бути повернуто після обов'язкового

проходження медичного огляду та складення теоретичного і

практичного іспитів. При цьому практичний іспит приймається

екзаменаційною комісією на транспортному засобі тієї категорії,

права на керування яким було позбавлено.

Видача і обмін посвідчення водія

21. Особам, які склали теоретичний і практичний іспити,

реєстраційно-екзаменаційними підрозділами Державтоінспекції

видається посвідчення водія на право керування транспортними

засобами відповідної категорії.

22. Учням, які закінчили навчання в технікумі (училищі),

коледжі, професійному навчально-виховному закладі або

загальноосвітній школі третього ступеня, а також призовникам, що

залучаються Міноборони для навчання керування транспортними

засобами, але не досягли встановленого цим Положенням віку, за

якого надається право на керування відповідними транспортними

засобами, видається свідоцтво встановленого зразка.

Посвідчення водія видається після складення особою

теоретичного і практичного іспитів у реєстраційно-екзаменаційних

підрозділах Державтоінспекції.

До складення зазначених іспитів допускаються особи, що

досягли встановленого цим Положенням віку.

23. Посвідчення водія видається особисто під розписку після

пред'явлення паспорта або іншого документа, що його замінює.

24. У разі видачі дозволу на право керування транспортними

засобами іншої категорії посвідчення водія обмінюється на нове, до

якого вносяться відмітки, що були в попередньому посвідченні.

25. Особи, які керують транспортним засобом (якщо це

підтверджено відповідними документами), обмінюють посвідчення

водія без складення іспитів.

26. Особам, які протягом останніх 12 місяців не керували

транспортними засобами, обмін посвідчень водія проводиться після

складення теоретичного і практичного іспитів без обов'язкового

додаткового їх навчання в закладі з підготовки водіїв.

27. Обмін посвідчення водія, не придатного для користування

(зіпсованого, записи в якому не читаються тощо), проводиться

згідно з пунктами 25 і 26 цього Положення.

Обмін посвідчення водія у зв'язку із зміною особистих даних

власника (прізвище, ім'я та по батькові) проводиться на підставі

документа, що підтверджує таку зміну, згідно з пунктами 25 і 26

цього Положення.

Посвідчення водія, видане до набрання чинності Законом

України від 24 вересня 2008 р. N 586-VI ( 586-17 ) "Про внесення

змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення

регулювання відносин у сфері забезпечення безпеки дорожнього

руху", може бути обміняне на нове згідно з пунктами 25 і 26 цього

Положення. При цьому в новому посвідченні водія зазначаються

категорії:

А1, А - відповідає категорії А;

В1, В - відповідає категорії В;

С1, С - відповідає категорії С;

D1, D - відповідає категорії D;

BЕ - відповідає категоріям В і Е;

C1E, СЕ - відповідає категоріям C і Е;

D1E, DЕ - відповідає категоріям D і Е;

Т - відповідає категорії Трамвай, Тролейбус.

28. Обмін посвідчення водія проводиться незалежно від

зареєстрованого місця проживання особи згідно з пунктами 25 і 26

цього Положення за умови подання особою картки водія або довідки з

реєстраційно-екзаменаційного підрозділу про підтвердження факту

видачі посвідчення водія та довідки про непозбавлення особи права

на керування транспортним засобом, виданої підрозділом

Державтоінспекції за зареєстрованим місцем проживання. Довідка про

непозбавлення права на керування транспортним засобом дійсна

протягом одного місяця з дня її видачі.

Для відкриття нижчих категорій особа подає до

реєстраційно-екзаменаційних підрозділів Державтоінспекції довідки

про проходження двадцятигодинних курсів навчання керуванню на

відповідному транспортному засобі у закладах з підготовки водіїв,

підтвердження керування транспортним засобом протягом останніх

12 місяців за однією з відкритих категорій та складає практичний

іспит з керування на транспортному засобі нижчої категорії.

Можливе одночасне відкриття двох або більше нижчих категорій за

наявності відповідних довідок, виданих закладами з підготовки

водіїв, та складення практичних іспитів за кожною з таких

категорій.

Нижчими категоріями вважаються:

D1 - до D;

C - до D1, D;

С1 - до С, D1, D;

B - до C1, C, D1, D;

В1 - до В, С1, С, D1, D;

А - до В1, В, С1, С, D1, D;

А1 - до категорії А, В1, В, С1, С, D1, D.

Якщо особа не керує транспортним засобом протягом останніх

12 місяців, відкриття нижчих категорій здійснюється після

складення теоретичного та практичного іспитів.

29. У разі втрати посвідчення водія видається нове з

відміткою "Дублікат". На період оформлення дубліката посвідчення

водія видається тимчасовий талон на право керування транспортним

засобом відповідної категорії на два місяці після складення

громадянином теоретичного і практичного іспитів. У разі

необхідності (надсилання запиту і одержання на нього відповіді,

з'ясування окремих обставин, які пов'язані з втратою посвідчення

тощо) строк дії талона може бути продовжений на один місяць.

Видача дубліката посвідчення водія замість втраченого у

зв'язку із крадіжкою, стихійним лихом, пожежею, повінню тощо, якщо

це підтверджено відповідними документами, проводиться без

складення іспитів.

Обмін тимчасового талона на право керування транспортним

засобом на посвідчення водія проводиться лише після перевірки

особи на наявність вчинених нею адміністративних правопорушень. У

разі коли провести таку перевірку в реєстраційно-екзаменаційному

підрозділі Державтоінспекції неможливо, обмін талона здійснюється

після подання довідки про непозбавлення особи права на керування

транспортним засобом, виданої підрозділом Державтоіспекції за

зареєстрованим місцем проживання. Якщо особа без поважних причин

не здійснила обмін тимчасового талона протягом трьох місяців після

закінчення строку, на який він був виданий, дублікат посвідчення

водія видається після складення такою особою теоретичного і

практичного іспитів. Особам, які втратили тимчасовий талон на

право керування транспортним засобом, виданий на період оформлення

дубліката посвідчення водія, новий талон видається на загальних

підставах.

30. Особи, які тимчасово перебувають на території України,

мають право на керування транспортними засобами за наявності

міжнародного посвідчення водія або посвідчення водія іноземної

держави, що відповідає вимогам Міжнародної конвенції про дорожній

рух 1968 року, записи в якому виконані або продубльовані літерами

латинського алфавіту.

Посвідченням водія іноземної держави вважається також

посвідчення водія з розпізнавальним знаком "SU" (СРСР), видане в

республіках колишнього Союзу РСР.

Зазначені особи під час керування транспортними засобами

можуть мати українське посвідчення водія, видане в установленому

цим Положенням порядку.

Особам, які тимчасово перебувають на території України, обмін

їх посвідчень водія на українське посвідчення водія, а також

видача їм українських посвідчень водія замість утраченого у

зв'язку з крадіжкою, стихійним лихом, іншими непередбачуваними

обставинами посвідчення водія іноземної держави не проводиться.

Посвідчення водія, що належить особі, яка переїжджає на

постійне місце проживання в Україну, дійсне на території України

протягом 60 днів з дати видачі органами внутрішніх справ України

дозволу на постійне проживання в Україні і після цього підлягає

заміні. Заміна таких посвідчень проводиться після проходження

особою медичного огляду та складення теоретичного і практичного

іспитів.

31. Співробітникам іноземних дипломатичних і консульських/p>

представництв в Україні, постійним представникам преси та інших

іноземних організацій, якщо вони мають дійсні посвідчення водія

іноземної держави (за умови, що країна їх постійного проживання є

договірною стороною Міжнародної конвенції про дорожній рух) або

міжнародні посвідчення водія, українські посвідчення видаються без

проходження ними медичного огляду і складення іспитів.

Якщо в іноземних громадян та осіб без громадянства немає

національних або міжнародних посвідчень водія, українське

посвідчення видається їм на загальних підставах.

32. Міжнародні посвідчення та посвідчення водія іноземних

держав, видані громадянам України за кордоном, обмінюються на

українське посвідчення на загальних підставах за умови, що вони

постійно проживають на території України.

{ Положення в редакції Постанови КМ N 511 ( 511-2009-п ) від

20.05.2009 }

Додаток

до Положення

ЗРАЗОК СВІДОЦТВА

про закінчення закладу з підготовки,

перепідготовки і підвищення кваліфікації водіїв

__________________________________________________________________

(найменування закладу з підготовки, перепідготовки і підвищення

кваліфікації водіїв)

__________________________________________________________________

СВІДОЦТВО

Серія ____ N __________

Видано громадянину (громадянці) _____________________________

про те, що він (вона) пройшов (пройшла) підготовку

з ____ _____________ 20 ___ р. по ____ ____________ 20 ___ р.

за програмою ________________________________________________

_____________________________________________________________

і на випускних екзаменах відповідно до протоколу N __________

від ____ ___________ 20 ___ р. одержав (одержала) такі оцінки

(задовільно, добре, відмінно):

правила дорожнього руху _____________________________________

будова, експлуатація і технічне обслуговування автомобіля ___

практичне керування автомобілем _____________________________

Голова комісії ______________________________________________

Керівник закладу ____________________________________________

М.П.

Видано посвідчення водія серії _____ N ________________

_____________________________________________________________

(найменування реєстраційно-екзаменаційного підрозділу

Державтоінспекції)

_____________________________ ____ _____________ 20 ___ р.

М.П.

Свідоцтво не є документом, що надає право на керування

транспортним засобом.

_______________

Примітка. Бланки свідоцтв є документами суворого обліку, мають

облікову серію і номер, виготовляються друкарським

способом із застосуванням засобів захисту від

фальсифікації, які визначаються підприємством-виробником

за погодженням з Департаментом Державтоінспекції МВС.

{ Додаток в редакції Постанови КМ N 511 ( 511-2009-п ) від

20.05.2009 }

Про затвердження порядку проведення державного технічного огляду колісних транспортних засобів

Monday, July 5th, 2010

КАБІНЕТ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

від 9 липня 2008 р. N 606

Київ

Про затвердження Порядку проведення державного

технічного огляду колісних транспортних засобів

{ Із змінами, внесеними згідно з Постановами КМ

N 393 ( 393-2009-п ) від 15.04.2009

N 892 ( 892-2009-п ) від 19.08.2009 }

Кабінет Міністрів України п о с т а н о в л я є:

1. Затвердити Порядок проведення державного технічного огляду

колісних транспортних засобів, що додається.

2. Покласти на Міністерство внутрішніх справ виконання

функцій з організації проведення державного технічного огляду

колісних транспортних засобів.

3. Визнати такими, що втратили чинність:

постанову Кабінету Міністрів України від 26 лютого 1993 р.

N 141 ( 141-93-п ) "Про затвердження Правил державного технічного

огляду автомобілів, автобусів, мототранспорту та причепів" (ЗП

України, 1993 р., N 7, ст. 145);

пункт 1 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів

України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від

12 травня 2004 р. N 623 ( 623-2004-п ) (Офіційний вісник України,

2004 р., N 19, ст. 1335).

3-1. Установити, що до 1 липня 2010 р. у разі відсутності в

межах території району суб'єктів господарювання, уповноважених на

проведення перевірки технічного стану колісних транспортних

засобів під час державного технічного огляду, перевірка технічного

стану транспортних засобів проводиться у пунктах технічного

контролю Державтоінспекції, що розташовані у відповідному районі.

{ Постанову доповнено пунктом 3-1 згідно з Постановою КМ N 393

( 393-2009-п ) від 15.04.2009; в редакції Постанови КМ N 892

( 892-2009-п ) від 19.08.2009 }

4. Ця постанова набирає чинності з 1 січня 2009 року.

Прем'єр-міністр України Ю.ТИМОШЕНКО

Інд. 21

ЗАТВЕРДЖЕНО

постановою Кабінету Міністрів України

від 9 липня 2008 р. N 606

ПОРЯДОК

проведення державного технічного огляду

колісних транспортних засобів

Загальна частина

1. Цей Порядок визначає процедуру та організаційні засади

проведення державного технічного огляду (далі - техогляд) колісних

транспортних засобів (далі - засоби), зареєстрованих підрозділами

Державтоінепекції,

2. Дія цього Порядку поширюється на всіх фізичних та

юридичних осіб, які є власниками засобів чи експлуатують їх.

Уповноважені власниками засобів особи виконують їх обов'язки та

реалізують їх права у межах своїх повноважень.

3. Терміни, що вживаються у цьому Порядку, мають таке

значення:

новий засіб - засіб, який не був зареєстрований

уповноваженими органами тому числі держави - експортеру

засобу);

протокол перевірки технічного стану - документ, який містить

інформацію про засіб та результати перевірки відповідності його

технічного стану вимогам законодавства у сфері безпеки дорожнього

руху та охорони навколишнього природного середовища, зразок якого

затверджується Мінтрансзв'язку за погодженням з МВС;

реєстраційні документи - свідоцтво про реєстрацію засобу,

його технічний паспорт і технічний талон, тимчасовий реєстраційний

талон засобу, оформлені та видані уповноваженим державним органом

(у тому числі держави - експортеру засобу);

суб'єкт господарювання - юридична або фізична особа -

підприємець, уповноважена в установленому порядку на проведення

перевірки технічного стану засобу під час техогляду та внесена до

реєстру Державтоінспекції.

4. Техогляд засобів - комплекс заходів державного контролю за

їх технічним станом, правомірністю експлуатації, сплатою

власниками засобів податку з власників транспортних засобів та

інших самохідних машин і механізмів та штрафів за адміністративні

правопорушення у сфері безпеки дорожнього руху.

5. Техогляд засобів передбачає:

перевірку технічного стану засобів суб'єктами

господарювання;

контроль Державтоінспекцією правомірності експлуатації

засобів та допуску їх до участі в дорожньому русі, а водіїв

засобів - до керування ними, а також оформлення результатів

проведення техогляду.

Основні завдання техогляду та організація

його проведення

6. Основними завданнями техогляду є:

проведення перевірки відповідності конструкції, обладнання та

технічного стану засобів вимогам законодавства у сфері безпеки

дорожнього руху та екологічної безпеки;

забезпечення дотримання вимог законодавства щодо сплати

податку з власників транспортних засобів та інших самохідних машин

та механізмів;

перевірка правомірності експлуатації засобу, зокрема чинності

посвідчення водія, відсутності у водія медичних протипоказань до

керування засобом відповідної категорії, справжності реєстраційних

документів, відповідності номерних знаків вимогам стандартів;

виявлення фактів пошкодження, підроблення або відсутності

ідентифікаційних номерів складових частин засобів - кузова, шасі,

рами, двигуна, порушення вимог щодо їх переобладнання і порядку

встановлення та використання спеціальних світлових і (або)

звукових сигнальних пристроїв;

запобігання вчиненню злочинів і адміністративних

правопорушень, пов'язаних з експлуатацією засобів;

ведення державного обліку проходження техогляду, що

передбачає реєстрацію, накопичення, узагальнення, зберігання та

передачу інформації про допуск засобів до участі в дорожньому

русі, а водіїв засобів - до керування ними.

7. Техогляд засобу проводиться за місцем його постійної або

тимчасової реєстрації відповідним підрозділом Державтоінспекції.

Місце та графік проведення техогляду засобів визначаються

Державтоінспекцією.

8. Відомості про порядок проведення техогляду засобів, про

суб'єктів господарювання, що перевіряють технічний стан, і

розпорядок роботи таких суб'єктів та роботи підрозділу

Державтоінспекції, що проводить огляд, про перелік відповідних

платежів оприлюднюються в засобах масової інформації не пізніше

ніж за 10 днів до початку техогляду та розміщуються на

інформаційних стендах підрозділів Державтоінспекції та суб'єктів

господарювання.

На інформаційних стендах відділень банківських установ, які

приймають платежі від населення, розміщуються відомості про суму

платежу, що вноситься під час проведення техогляду засобу.

9. Перевірка технічного стану засобу є процесом установлення

відповідності технічних, екологічних характеристик, характеристик

енергозбереження, безпечності конструкції та технічного стану

засобу вимогам законодавства у сфері безпеки дорожнього руху та

охорони навколишнього природного середовища.

10. Перевірка технічного стану засобу проводиться

суб'єктами господарювання у пункті технічного контролю незалежно

від місця його реєстрації відповідним підрозділом

Державтоінспекції.

За результатами перевірки суб'єкт господарювання видає

власникові засобу або уповноваженій ним особі протокол перевірки

технічного стану, засвідчений підписом його посадової особи та

скріплений печаткою.

11. Власники засобів - юридичні та фізичні особи або

уповноважені ними особи зобов'язані подати засоби для техогляду у

строк і в місце, визначені підрозділом Державтоінспекції за місцем

постійної або тимчасової реєстрації засобу.

Засоби, які в період проведення техогляду перебувають на

капітальному ремонті, підлягають техогляду після його закінчення.

Власники засобів або уповноважені ними особи, які

експлуатують засоби, що не пройшли техогляд в установлений строк,

несуть адміністративну відповідальність в установленому порядку.

12. Працівник Державтоінспекції видає талон про проходження

техогляду (далі - талон), який відповідає вимогам стандарту, на

кожний справний та укомплектований відповідно до призначення засіб

за наявності документів, зазначених у цьому Порядку, та у разі

відсутності даних про їх можливе протиправне використання або

несплату штрафу за адміністративне правопорушення у сфері безпеки

дорожнього руху і ставить на талоні свій підпис та особистий

штамп.

13. Талон закріплюється в правому нижньому кутку вітрового

скла засобу. У разі коли у конструкції засобу вітрове скло не

передбачено, талон зберігається у власника разом з реєстраційними

документами.

У реєстраційному документі старого зразка (технічному

паспорті) працівник Державтоінспекції робить також запис "Техогляд

проведено" і ставить свій підпис та особистий штамп.

14. У разі коли технічний стан засобу не відповідає вимогам

нормативно-правових актів з безпеки дорожнього руху та охорони

навколишнього природного середовища, а також правил технічної

експлуатації, інструкцій підприємств-виробників та іншої

нормативно-технічної документації або засіб не укомплектований у

повному обсязі чи відсутнє додаткове спеціальне обладнання, талон

технічного огляду не видається, а у протоколі перевірки технічного

стану робиться відмітка про виявлені недоліки.

15. У разі виявлення порушення встановлених вимог щодо

нанесення кольорографічних схем, емблем, розпізнавальних знаків і

написів, установлення спеціальних світлових і (або) звукових

сигнальних пристроїв засіб повторно подається до підрозділу

Державтоінспекції після усунення виявлених недоліків.

16. Техогляд зареєстрованих підрозділом Державтоінспекції

нових засобів проводиться без перевірки технічного стану.

Засіб, перереєстрований у зв'язку із зміною номерних знаків

чи переобладнанням (зміна марки, моделі, складових частин, що

мають ідентифікаційні номери) та зареєстрований новим власником,

подається для техогляду в 10-денний строк від дня реєстрації або

перереєстрації підрозділом Державтоінспекції.

17. Відомості про виданий талон вносяться до журналу, форма

якого встановлюється МВС, та автоматизованої бази даних

Державтоінспекції в установленому МВС порядку.

18. Строк дії талона обмежується датою проведення наступного

техогляду для відповідної категорії засобів, зазначеною в талоні.

19. Експлуатація засобу без талона, виданого в установленому

порядку, з талоном, строк дії якого закінчився, або з талоном, що

не належить цьому засобу чи не відповідає вимогам стандарту або є

підроблений, забороняється.

20. Вилучення талона здійснюється в установленому МВС порядку

в разі:

використання талона, строк дії якого закінчився;

використання талона, що не належить цьому засобу чи не

відповідає вимогам стандарту або є підроблений;

механічного пошкодження засобу, що безпосередньо загрожує

безпеці дорожнього руху;

виявлення технічних несправностей, за наявності яких

забороняється експлуатація засобів;

реєстрації засобу новим власником або перереєстрації у

зв'язку із зміною номерних знаків чи переобладнанням.

Талон видається власникові або уповноваженій ним особі після

перевірки технічного стану засобу та подання підрозділу

Державтоінспекції протоколу перевірки технічного стану

уповноваженим суб'єктом господарювання.

21. Бланки талонів, що виготовляються в установленому порядку

на замовлення Державтоінспекції, є документами суворої звітності,

мають облікову серію, номер та захисні елементи.

Облік, зберігання та використання бланків талонів

здійснюються в порядку, встановленому МВС.

Періодичність та строк проведення техогляду

22. Техогляд засобів незалежно від форми власності

проводиться з такою періодичністю:

1) два рази на рік - засоби, призначені для перевезення

пасажирів з кількістю місць для сидіння більш як дев'ять з місцем

водія включно, та спеціалізовані засоби для перевезення

небезпечних вантажів (відповідно до класифікації засобів за

категоріями M , M , N , N , N , O , O , O );

2 3 1 2 3 2 3 4

2) один раз на рік - засоби, призначені для перевезення

вантажів з максимально дозволеною масою понад 3,5 тонни, а також

спеціальні та спеціалізовані засоби, зокрема автокрани, таксі,

автомобілі швидкої медичної допомоги тощо (відповідно до

класифікації засобів за категоріями M , N , N , N , O , O );

1 1 2 3 3 4

3) один раз на два роки - засоби, призначені для перевезення

пасажирів з кількістю місць для сидіння не більш як дев'ять з

місцем водія включно та для перевезення вантажів з максимально

дозволеною масою до 3,5 тонни, а також мотоцикли та інші механічні

транспортні засоби (відповідно до класифікації засобів за

категоріями L, M , N , O , O ) у такому порядку:

1 1 1 2

у рік, який закінчується на непарну цифру, - засоби, остання

цифра року випуску яких непарна;

у рік, який закінчується на парну цифру і нуль, - засоби,

остання цифра року випуску яких парна або нуль.

Допускається проведення техогляду причепів,

причепів-розпусків та напівпричепів незалежно від року їх випуску

одночасно з тягачем.

23. Техогляд засобів проводиться Державтоінспекцією в такий

строк:

з 15 січня по 15 грудня - для тих засобів, техогляд яких

проводиться один раз на два роки або один раз на рік;

з 15 січня по 30 червня та з 1 липня по 15 грудня - для тих

засобів, техогляд яких проводиться два рази на рік.

24. Власники засобів - юридичні особи, фізичні особи -

підприємці подають щороку до 15 січня підрозділу Державтоінспекції

за місцем постійної або тимчасової реєстрації засобу заявку із

зазначенням кількості зареєстрованих засобів незалежно від того,

експлуатується засіб чи ні, та запропонованої ними дати проведення

техогляду. Підрозділ Державтоінспекції після узгодження дати

проведення техогляду на підставі поданих заявок складає до

30 січня графік проходження техогляду засобів, які належать

юридичним особам.

У разі відсутності заявок підрозділ Державтоінспекції

самостійно визначає дату проведення техогляду засобів, які

належать юридичним особам і зареєстровані на території

обслуговування.

Проведення техогляду

25. Засіб подається власником або уповноваженою ним особою до

підрозділу Державтоінспекції для проведення техогляду в справному

та укомплектованому відповідно до призначення стані.

26. Для проведення техогляду засобу працівникові

Державтоінспекції подаються такі документи:

1) паспорт громадянина України або інший документ, що

посвідчує особу, - для фізичних осіб, копії довідки з ЄДРПОУ та

документа, що підтверджує факт закріплення засобу за водієм, - для

юридичних осіб;

2) протокол перевірки технічного стану, виданий суб'єктом

господарювання не раніше 45 діб до дати проведення техогляду, або

міжнародний сертифікат технічного огляду, виданий центром

технічного огляду для засобів, що виконують міжнародні перевезення

вантажів і пасажирів;

3) реєстраційні та інші документи, що підтверджують право

використання зазначеного засобу;

4) посвідчення водія, що дає право керувати засобом

відповідної категорії, та талон до нього;

5) медична довідка щодо придатності водія до керування

засобом відповідної категорії;

6) поліс обов'язкового страхування цивільно-правової

відповідальності власників наземних засобів або документ, що

підтверджує право на звільнення від страхування;

7) квитанція про сплату податку з власників транспортних

засобів та інших самохідних машин і механізмів та у разі наявності

документ, що підтверджує право на пільги із сплати такого податку

(юридичними особами додатково подається розрахунок податку з

власників засобів);

8) дозвіл на встановлення та використання спеціальних

звукових і (або) світлових сигнальних пристроїв;

9) на засоби, що здійснюють перевезення небезпечних вантажів,

додатково подаються свідоцтво про допущення засобів до перевезення

небезпечних вантажів та свідоцтво про підготовку водіїв засобів,

що перевозять небезпечні вантажі;

10) на засоби, що працюють на газовому паливі, додатково

подається документ, що підтверджує проведення випробовування

газової паливної системи в порядку і строк, установлені для даного

виду обладнання та його комплектації.

У разі відсутності будь-якого документа, визначеного цим

пунктом, техогляд не проводиться.

27. Справним вважається укомплектований засіб, який не має

зовнішніх механічних та корозійних пошкоджень і технічний стан

якого відповідає вимогам Закону України "Про дорожній рух"

( 3353-12 ), Правил дорожнього руху ( 1306-2001-п ), нормативів з

безпеки дорожнього руху та охорони навколишнього природного

середовища, а також правилам технічної експлуатації, інструкціям

підприємств-виробників.

Засіб укомплектовується медичною аптечкою відповідного типу,

знаком аварійної зупинки або миготливим червоним ліхтарем, які

відповідають вимогам відповідних стандартів, та вогнегасником.

Вантажні автомобілі з максимально дозволеною масою понад

3,5 тонни, автобуси укомплектовуються противідкотними упорами

(щонайменше двома).

28. Електронний реєстр протоколів перевірки технічного стану

ведеться суб'єктами господарювання, а міжнародних сертифікатів

технічного огляду - Мінтрансзв'язку у визначеному ним порядку.

Відомості про оформлені протоколи перевірки технічного стану та

міжнародні сертифікати технічного огляду щоденно передаються до

електронної бази даних Державтоінспекції.

29. За наявними автоматизованими базами даних МВС працівник

Державтоінспекції перевіряє факт видачі суб'єктами господарювання

протоколів перевірки технічного стану, а центром технічного

огляду - міжнародного сертифіката технічного огляду на засоби, що

здійснюють міжнародні перевезення вантажів і пасажирів.

Відсутність інформації про видачу зазначених документів у

автоматизованій базі даних є підставою для проведення додаткової

перевірки Державтоінспекцією таких обставин та відповідного

реагування.

Міжнародний сертифікат технічного огляду - документ

установленого зразка, в якому центри технічного огляду,

уповноважені на здійснення контролю технічного стану засобів, які

здійснюють міжнародні перевезення вантажів і пасажирів, після

проведення необхідних перевірок зазначають, що засіб відповідає

встановленим вимогам законодавства у сфері безпеки дорожнього руху

та екологічної безпеки.

30. Перевірка правомірності експлуатації засобу

розпочинається із встановлення відповідності номерних знаків

вимогам стандартів, даних про засіб та його власника (тип, марка,

модель, пасажиромісткість, рік випуску, об'єм двигуна, повна маса,

маса без навантаження, ідентифікаційні номери складових частин

засобу - кузова, шасі, рами, двигуна, місце проживання

(місцезнаходження) записам у реєстраційних документах та

відомостям в автоматизованих інформаційних системах

Державтоінспекції. Після цього перевіряється наявність у власника

засобу або уповноваженої ним особи, що подала цей засіб для

проведення техогляду, посвідчення на право керування засобом

відповідної категорії та талона до нього, медичної довідки щодо

придатності до керування засобом відповідної категорії та

справжність зазначених документів.

31. Ідентифікаційні номери складових частин засобу - кузова,

шасі, рами, двигуна, реєстраційні документи, номерні знаки,

посвідчення водія та талон до нього перевіряються з метою

визначення їх відповідності встановленим вимогам та відсутності

фактів підроблення.

Крім того, проводиться перевірка відомостей про засіб, його

власника або уповноважену ним особу за наявними автоматизованими

базами даних МВС щодо розшуку, накладення арешту тощо, а також

своєчасності сплати штрафів за порушення законодавства у сфері

безпеки дорожнього руху.

32. На спеціальних та спеціалізованих засобах додатково

перевіряється наявність передбаченого стаціонарного обладнання,

спеціальних світлових і (або) звукових сигнальних пристроїв,

кольорографічного пофарбування, написів та дозволів на їх

установлення (нанесення) і використання.

33. Під час проведення техогляду засобів, призначених для

перевезення небезпечних вантажів, перевіряється їх комплектність

відповідно до вимог нормативно-правових актів у цій сфері.

34. Під час проведення техогляду засобів, що використовуються

для перевезення великогабаритних та великовагових вантажів,

додатково перевіряється укомплектованість додатковим обладнанням

відповідно до вимог Правил проїзду великогабаритних та

великовагових транспортних засобів автомобільними дорогами,

вулицями та залізничними переїздами ( 30-2001-п ).

Оформлення результатів проведення техогляду

35. Результати проведення техогляду засобів юридичних осіб

оформляються актом, зразок та порядок складення якого

встановлюється МВС.

36. Порядок оформлення результатів проведення техогляду

засобів фізичних осіб установлюється МВС.

37. Результати проведення техогляду засобів, що перебувають

на тимчасовому обліку, оформляються актом огляду, який у 10-денний

строк надсилається підрозділу Державтоінспекції за постійним

місцем реєстрації засобу.

38. Засоби, які своєчасно не пройшли техогляд, обліковуються

у звітності як несправні.

У разі коли засіб не проходив техогляд протягом шести і

більше років підряд або встановлено факт його перебування в

розукомплектованому і непридатному для експлуатації стані, або

неможливо знайти його власника, Державтоінспекцією вживаються

заходи до вибраковування (списання) та зняття з державної

реєстрації таких засобів, а картки їх обліку виділяються в окремі

картотеки і зберігаються протягом 60 років. Зняті з обліку засоби

не враховуються під час складання звіту про наявність засобів і їх

технічний стан.

39. Працівник Державтоінспекції за результатами проведення

техогляду робить відповідні відмітки в облікових картках (на

паперових або електронних носіях) про стан засобів і складає

статистичний звіт за встановленою формою про наявність, належність

і технічний стан зареєстрованих на території обслуговування

засобів, який в установлений строк надсилається підрозділу

Державтоінспекції вищого рівня.

40. Дані про технічний стан засобів за результатами

проведення техогляду у районі, місті, області аналізуються

працівниками Державтоінспекції з метою визначення рівня справності

засобів, установлення причин їх незадовільного технічного стану і

виявлення засобів, що не пройшли техогляд в установлений строк.

Про затвердження положення про порядок видачі посвідчень водія

Monday, July 5th, 2010

КАБІНЕТ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

від 8 травня 1993 р. N 340

Київ

Про затвердження Положення про порядок видачі

посвідчень водія та допуску громадян до

керування транспортними засобами

{ Із змінами, внесеними згідно з Постановами КМ

N 980 ( 980-93-п ) від 06.12.93

N 1919 ( 1919-99-п ) від 18.10.99

N 623 ( 623-2004-п ) від 12.05.2004

N 511 ( 511-2009-п ) від 20.05.2009

N 1371 ( 1371-2009-п ) від 23.12.2009 }

Кабінет Міністрів України п о с т а н о в л я є:

Затвердити Положення про порядок видачі посвідчень водія та

допуску громадян до керування транспортними засобами, що

додається.

Прем'єр-міністр України Л. КУЧМА

Міністр

Кабінету Міністрів України В. ПУСТОВОЙТЕНКО

Інд.34

ЗАТВЕРДЖЕНО

постановою Кабінету Міністрів України

від 8 травня 1993 р. N 340

(в редакції постанови Кабінету Міністрів України

від 20 травня 2009 р. N 511 ( 511-2009-п )

ПОЛОЖЕННЯ

про порядок видачі посвідчень водія

та допуску громадян

до керування транспортними засобами

Загальні положення

1. Це Положення є обов'язковим для всіх підприємств, установ,

організацій незалежно від форми власності та громадян України,

іноземних громадян та осіб без громадянства.

2. Особи допускаються до керування транспортними засобами за

наявності у них національного посвідчення водія відповідної

категорії (далі - посвідчення водія).

3. Транспортні засоби, керування якими дозволяється за

наявності посвідчення водія, залежно від їх типів і призначення

поділяються на категорії:

А1 - мопеди, моторолери та інші двоколісні транспортні

засоби, які мають двигун з робочим об'ємом до 50 куб. сантиметрів

або електродвигун потужністю до 4 кВт;

А - мотоцикли та інші двоколісні транспортні засоби, які

мають двигун з робочим об'ємом 50 куб. сантиметрів і більше або

електродвигун потужністю 4 кВт і більше;

В1 - квадро- і трицикли, мотоцикли з боковим причепом,

мотоколяски та інші триколісні (чотириколісні) мототранспортні

засоби, дозволена максимальна маса яких не перевищує

400 кілограмів;

В - автомобілі, дозволена максимальна маса яких не перевищує

3500 кілограмів (7700 фунтів), а кількість сидячих місць, крім

сидіння водія, - восьми;

С1 - призначені для перевезення вантажів автомобілі,

дозволена максимальна маса яких становить від 3500 до

7500 кілограмів (від 7700 до 16500 фунтів);

С - призначені для перевезення вантажів автомобілі, дозволена

максимальна маса яких перевищує 7500 кілограмів (16500 фунтів);

D1 - призначені для перевезення пасажирів автобуси, в яких

кількість місць для сидіння, крім сидіння водія, не перевищує 16;

D - призначені для перевезення пасажирів автобуси, в яких

кількість місць для сидіння, крім сидіння водія, більше 16;

ВЕ, С1Е, СЕ, D1E, DE - состави транспортних засобів з тягачем

категорії В, С1, С, D1 або D, яким водій має право керувати, але

який не належить до зазначених категорій составів транспортних

засобів;

Т - трамваї та тролейбуси.

4. У посвідченні водія, зразок якого затверджений постановою

Кабінету Міністрів України від 31 січня 1992 р. N 47 ( 47-92-п )

(ЗП України, 1992 р., N 3, ст. 57; 2004 р., N 49, ст. 3212), вгорі

у графі "10" проставляється дата надання права на керування

транспортними засобами відповідної категорії. Інші позиції у графі

"10" посвідчення водія, де зазначаються категорії транспортних

засобів, право на керування якими не надається, не заповнюються.

5. Водіям транспортних засобів категорій В, С1, С, D1 і D

дозволяється керувати такими засобами також з причепом, повна маса

якого не перевищує 750 кілограмів.

До керування транспортними засобами категорій В, С1, С, D1 і

D з причепами, повна маса яких становить більш як 750 кілограмів,

а також зчепленими автобусами допускаються водії, які мають право

на керування транспортними засобами категорій ВЕ, С1Е, СЕ, D1E і

DE.

Умови допуску до керування транспортними засобами

6. Право на керування транспортними засобами надається

особам, які досягли:

шістнадцятирічного віку - категорії А1, А;

вісімнадцятирічного віку - категорії В1, В, С1, С;

дев'ятнадцятирічного віку - категорії BE, C1E, СЕ;

двадцятиоднорічного віку - категорії D1, D, D1E, DE, Т.

7. Право на керування транспортними засобами, обладнаними

спеціальними звуковими і світловими сигналами або призначеними для

перевезення небезпечних вантажів, а також автобусами, що

здійснюють перевезення за міжміськими і міжнародними маршрутами,

надається особам, які останні три роки працюють водіями

транспортних засобів відповідної категорії.

Військовослужбовці строкової військової служби мають право на

керування транспортними засобами, обладнаними спеціальними

звуковими і світловими сигналами або призначеними для перевезення

небезпечних вантажів, після проходження спеціальної підготовки і

стажування протягом шести місяців.

8. Посвідчення водія на право керування транспортними

засобами, обладнаними спеціальним засобом ручного керування,

видається за наявності позитивного висновку медико-соціальної

експертної комісії закладів охорони здоров'я після закінчення

закладу з підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації

водіїв (далі - заклад з підготовки водіїв) та складення

теоретичного і практичного іспитів в реєстраційно-екзаменаційному

підрозділі Державтоінспекції.

9. Право на керування транспортними засобами категорій ВЕ,

С1Е, СЕ, D1E і DE надається особам, які мають посвідчення водія

категорії В, С1, С, D1 і D або кількох з них та безперервний

річний стаж керування транспортними засобами категорії В, С1, С,

D1, D, пройшли перепідготовку за встановленими програмами та

склали в реєстраційно-екзаменаційному підрозділі Державтоінспекції

практичний іспит з навичок керування составом транспортних

засобів.

Право на керування транспортними засобами категорії D1

надається особам, які мають посвідчення водія категорії В або С1,

чи категорій В та С1 і безперервний трирічний стаж керування

відповідним транспортним засобом, пройшли перепідготовку за

встановленими програмами та склали теоретичний і практичний іспити

на право керування транспортними засобами категорії D1.

Право на керування транспортними засобами категорії D

надається особам, які мають посвідчення водія категорій В, С1, С,

D1 або кількох з них, мають безперервний трирічний стаж керування

транспортним засобом відповідної категорії, пройшли перепідготовку

за встановленими програмами та склали теоретичний і практичний

іспити на право керування транспортними засобами категорії D.

До безперервного стажу керування транспортним засобом

включається як робота протягом останнього часу на транспортному

засобі, так і керування власним транспортним засобом з максимально

допустимою перервою не більш як один місяць, якщо це підтверджено

відповідними документами, а саме: { Абзац четвертий пункту 9 із

змінами, внесеними згідно з Постановою КМ N 1371 ( 1371-2009-п )

від 23.12.2009 }

для осіб, що працюють водіями, - витягом з трудової книжки

або довідкою з місця роботи із зазначенням дати наказу про

призначення особи на посаду, дати, з якої така особа працює

водієм, марки закріпленого транспортного засобу і його номерного

знаку. Витяг із трудової книжки або довідка з місця роботи

засвідчується підписом посадової особи підприємства і скріплюється

печаткою;

для осіб, які керують власним транспортним засобом, -

реєстраційними документами на такий транспортний засіб;

для осіб, які керують транспортними засобами, що не є їх

власністю, - реєстраційними документами на такий транспортний

засіб та документами, що надають право на керування ним.

Іспити з навичок водіння складаються на транспортних засобах

реєстраційно-екзаменаційних підрозділів Державтоінспекції,

закладів з підготовки водіїв, підприємств та організацій.

10. Особи, які мають посвідчення водія на право керування

транспортними засобами будь-якої категорії, але останнім часом не

працювали водіями більше 12 місяців або наймаються на роботу

водіями вперше, допускаються до керування транспортними засобами

після проходження стажування з практичного керування на

відповідному транспортному засобі тривалістю не менш як 30 годин.

11. Водії трамваїв і тролейбусів, які не працювали на

міському електротранспорті більше року, допускаються до керування

ними після підтвердження атестаційною комісією відповідного

підприємства теоретичних навичок водіння в межах вимог

кваліфікаційної характеристики раніше одержаної кваліфікації, а

також після стажування на маршруті тривалістю 70-140 годин.

Тривалість стажування встановлюється атестаційною комісією залежно

від стажу і строку перерви в роботі за спеціальністю.

12. Водії транспортних засобів підлягають обов'язковому

періодичному медичному огляду в установлені строки.

У разі виникнення сумніву щодо стану здоров'я водія посадові

особи Державтоінспекції, закладів охорони здоров'я,

автотранспортних підприємств та організацій можуть направити його

на позачерговий медичний огляд.

Якщо водій ухиляється від проходження медичного огляду або

визнаний за його результатами не здатним керувати транспортними

засобами, то посвідчення водія у нього вилучається працівниками

міліції в порядку і строки, передбачені нормативно-правовими

актами.

Умови допуску навчальних закладів до підготовки,

перепідготовки і підвищення кваліфікації

водіїв транспортних засобів

13. Підготовка, перепідготовка і підвищення кваліфікації

водіїв транспортних засобів, трамваїв і тролейбусів проводиться в

закладах з підготовки водіїв, які утворюються за наявності

відповідної матеріально-технічної бази, атестованих спеціалістів

та після їх акредитації згідно із законодавством.

14. Заклади з підготовки водіїв, які проводять підготовку,

перепідготовку і підвищення кваліфікації водіїв транспортних

засобів, реєструються в реєстраційно-екзаменаційному підрозділі

Державтоінспекції за місцем їх розташування.

15. Чисельність груп з підготовки, перепідготовки і

підвищення кваліфікації водіїв транспортних засобів становить не

більш як 30 осіб. Заклади з підготовки водіїв зобов'язані не

пізніше ніж протягом 15 днів після початку занять зареєструвати в

реєстраційно-екзаменаційному підрозділі Державтоінспекції кожну

групу.

Порядок видачі посвідчень водія та позбавлення права

на керування транспортними засобами

16. Посвідчення водія на право керування транспортним засобом

однієї з категорій видається особі, яка пройшла медичний огляд у

порядку, встановленому МОЗ, а також підготовку або перепідготовку

відповідно до встановлених планів і програм та склала теоретичний

і практичний іспити в реєстраційно-екзаменаційному підрозділі

Державтоінспекції.

Документом, що засвідчує проходження підготовки і

перепідготовки водіїв транспортних засобів, є свідоцтво (зразок

додається).

Якщо особа з будь-яких причин не склала іспити в

реєстраційно-екзаменаційному підрозділі Державтоінспекції, видане

свідоцтво про закінчення закладу з підготовки водіїв транспортних

засобів вважається дійсним протягом 10 років з дня закінчення

закладу.

17. Іспити, необхідні для одержання посвідчення водія,

складають у місцевих реєстраційно-екзаменаційних підрозділах

Державтоінспекції тільки ті особи, місце проживання яких

зареєстроване на території відповідної

адміністративно-територіальної одиниці. Рішення про допуск до

складення іспитів осіб, місце проживання яких зареєстроване на

території інших адміністративно-територіальних одиниць або в іншій

державі, можуть приймати керівники управлінь (відділів)

Державтоінспекції головних управлінь, управлінь МВС в Автономній

Республіці Крим, областях, мм. Києві та Севастополі.

Військовослужбовці строкової військової служби допускаються

до складення іспитів у Державтоінспекції за місцем дислокації

військових частин.

18. Посвідчення водія на право керування транспортними

засобами категорій А1, А, В1, В, С1, С, D1 і D видаються особам,

які склали в реєстраційно-екзаменаційному підрозділі

Державтоінспекції теоретичний і практичний іспити, категорії ВЕ,

С1Е, СЕ, D1E і DE - практичний, а на право керування трамваєм або

тролейбусом - теоретичний іспити.

Під час теоретичного іспиту перевіряється знання Правил

дорожнього руху та інших предметів, передбачених програмою

підготовки. Результати складеного теоретичного іспиту вважаються

дійсними протягом трьох місяців.

Під час практичного іспиту перевіряються навички керування

транспортними засобами відповідних категорій.

19. Якщо особа під час теоретичного іспиту не підтвердила

знання Правил дорожнього руху, то посвідчення водія вилучається, а

повторний іспит призначається не раніше ніж через п'ять днів.

20. Позбавлення водіїв права на керування транспортними

засобами проводиться відповідно до законодавства.

Повернення посвідчень водія особам, позбавленим права на

керування транспортними засобами, проводиться після складення

теоретичного і практичного іспитів. Особам, позбавленим

зазначеного права за керування транспортними засобами в стані

сп'яніння, посвідчення може бути повернуто після обов'язкового

проходження медичного огляду та складення теоретичного і

практичного іспитів. При цьому практичний іспит приймається

екзаменаційною комісією на транспортному засобі тієї категорії,

права на керування яким було позбавлено.

Видача і обмін посвідчення водія

21. Особам, які склали теоретичний і практичний іспити,

реєстраційно-екзаменаційними підрозділами Державтоінспекції

видається посвідчення водія на право керування транспортними

засобами відповідної категорії.

22. Учням, які закінчили навчання в технікумі (училищі),

коледжі, професійному навчально-виховному закладі або

загальноосвітній школі третього ступеня, а також призовникам, що

залучаються Міноборони для навчання керування транспортними

засобами, але не досягли встановленого цим Положенням віку, за

якого надається право на керування відповідними транспортними

засобами, видається свідоцтво встановленого зразка.

Посвідчення водія видається після складення особою

теоретичного і практичного іспитів у реєстраційно-екзаменаційних

підрозділах Державтоінспекції.

До складення зазначених іспитів допускаються особи, що

досягли встановленого цим Положенням віку.

23. Посвідчення водія видається особисто під розписку після

пред'явлення паспорта або іншого документа, що його замінює.

24. У разі видачі дозволу на право керування транспортними

засобами іншої категорії посвідчення водія обмінюється на нове, до

якого вносяться відмітки, що були в попередньому посвідченні.

25. Особи, які керують транспортним засобом (якщо це

підтверджено відповідними документами), обмінюють посвідчення

водія без складення іспитів.

26. Особам, які протягом останніх 12 місяців не керували

транспортними засобами, обмін посвідчень водія проводиться після

складення теоретичного і практичного іспитів без обов'язкового

додаткового їх навчання в закладі з підготовки водіїв.

27. Обмін посвідчення водія, не придатного для користування

(зіпсованого, записи в якому не читаються тощо), проводиться

згідно з пунктами 25 і 26 цього Положення.

Обмін посвідчення водія у зв'язку із зміною особистих даних

власника (прізвище, ім'я та по батькові) проводиться на підставі

документа, що підтверджує таку зміну, згідно з пунктами 25 і 26

цього Положення.

Посвідчення водія, видане до набрання чинності Законом

України від 24 вересня 2008 р. N 586-VI ( 586-17 ) "Про внесення

змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення

регулювання відносин у сфері забезпечення безпеки дорожнього

руху", може бути обміняне на нове згідно з пунктами 25 і 26 цього

Положення. При цьому в новому посвідченні водія зазначаються

категорії:

А1, А - відповідає категорії А;

В1, В - відповідає категорії В;

С1, С - відповідає категорії С;

D1, D - відповідає категорії D;

BЕ - відповідає категоріям В і Е;

C1E, СЕ - відповідає категоріям C і Е;

D1E, DЕ - відповідає категоріям D і Е;

Т - відповідає категорії Трамвай, Тролейбус.

28. Обмін посвідчення водія проводиться незалежно від

зареєстрованого місця проживання особи згідно з пунктами 25 і 26

цього Положення за умови подання особою картки водія або довідки з

реєстраційно-екзаменаційного підрозділу про підтвердження факту

видачі посвідчення водія та довідки про непозбавлення особи права

на керування транспортним засобом, виданої підрозділом

Державтоінспекції за зареєстрованим місцем проживання. Довідка про

непозбавлення права на керування транспортним засобом дійсна

протягом одного місяця з дня її видачі.

Для відкриття нижчих категорій особа подає до

реєстраційно-екзаменаційних підрозділів Державтоінспекції довідки

про проходження двадцятигодинних курсів навчання керуванню на

відповідному транспортному засобі у закладах з підготовки водіїв,

підтвердження керування транспортним засобом протягом останніх

12 місяців за однією з відкритих категорій та складає практичний

іспит з керування на транспортному засобі нижчої категорії.

Можливе одночасне відкриття двох або більше нижчих категорій за

наявності відповідних довідок, виданих закладами з підготовки

водіїв, та складення практичних іспитів за кожною з таких

категорій.

Нижчими категоріями вважаються:

D1 - до D;

C - до D1, D;

С1 - до С, D1, D;

B - до C1, C, D1, D;

В1 - до В, С1, С, D1, D;

А - до В1, В, С1, С, D1, D;

А1 - до категорії А, В1, В, С1, С, D1, D.

Якщо особа не керує транспортним засобом протягом останніх

12 місяців, відкриття нижчих категорій здійснюється після

складення теоретичного та практичного іспитів.

29. У разі втрати посвідчення водія видається нове з

відміткою "Дублікат". На період оформлення дубліката посвідчення

водія видається тимчасовий талон на право керування транспортним

засобом відповідної категорії на два місяці після складення

громадянином теоретичного і практичного іспитів. У разі

необхідності (надсилання запиту і одержання на нього відповіді,

з'ясування окремих обставин, які пов'язані з втратою посвідчення

тощо) строк дії талона може бути продовжений на один місяць.

Видача дубліката посвідчення водія замість втраченого у

зв'язку із крадіжкою, стихійним лихом, пожежею, повінню тощо, якщо

це підтверджено відповідними документами, проводиться без

складення іспитів.

Обмін тимчасового талона на право керування транспортним

засобом на посвідчення водія проводиться лише після перевірки

особи на наявність вчинених нею адміністративних правопорушень. У

разі коли провести таку перевірку в реєстраційно-екзаменаційному

підрозділі Державтоінспекції неможливо, обмін талона здійснюється

після подання довідки про непозбавлення особи права на керування

транспортним засобом, виданої підрозділом Державтоіспекції за

зареєстрованим місцем проживання. Якщо особа без поважних причин

не здійснила обмін тимчасового талона протягом трьох місяців після

закінчення строку, на який він був виданий, дублікат посвідчення

водія видається після складення такою особою теоретичного і

практичного іспитів. Особам, які втратили тимчасовий талон на

право керування транспортним засобом, виданий на період оформлення

дубліката посвідчення водія, новий талон видається на загальних

підставах.

30. Особи, які тимчасово перебувають на території України,

мають право на керування транспортними засобами за наявності

міжнародного посвідчення водія або посвідчення водія іноземної

держави, що відповідає вимогам Міжнародної конвенції про дорожній

рух 1968 року, записи в якому виконані або продубльовані літерами

латинського алфавіту.

Посвідченням водія іноземної держави вважається також

посвідчення водія з розпізнавальним знаком "SU" (СРСР), видане в

республіках колишнього Союзу РСР.

Зазначені особи під час керування транспортними засобами

можуть мати українське посвідчення водія, видане в установленому

цим Положенням порядку.

Особам, які тимчасово перебувають на території України, обмін

їх посвідчень водія на українське посвідчення водія, а також

видача їм українських посвідчень водія замість утраченого у

зв'язку з крадіжкою, стихійним лихом, іншими непередбачуваними

обставинами посвідчення водія іноземної держави не проводиться.

Посвідчення водія, що належить особі, яка переїжджає на

постійне місце проживання в Україну, дійсне на території України

протягом 60 днів з дати видачі органами внутрішніх справ України

дозволу на постійне проживання в Україні і після цього підлягає

заміні. Заміна таких посвідчень проводиться після проходження

особою медичного огляду та складення теоретичного і практичного

іспитів.

31. Співробітникам іноземних дипломатичних і консульських

представництв в Україні, постійним представникам преси та інших

іноземних організацій, якщо вони мають дійсні посвідчення водія

іноземної держави (за умови, що країна їх постійного проживання є

договірною стороною Міжнародної конвенції про дорожній рух) або

міжнародні посвідчення водія, українські посвідчення видаються без

проходження ними медичного огляду і складення іспитів.

Якщо в іноземних громадян та осіб без громадянства немає

національних або міжнародних посвідчень водія, українське

посвідчення видається їм на загальних підставах.

32. Міжнародні посвідчення та посвідчення водія іноземних

держав, видані громадянам України за кордоном, обмінюються на

українське посвідчення на загальних підставах за умови, що вони

постійно проживають на території України.

{ Положення в редакції Постанови КМ N 511 ( 511-2009-п ) від

20.05.2009 }

Додаток

до Положення

ЗРАЗОК СВІДОЦТВА

про закінчення закладу з підготовки,

перепідготовки і підвищення кваліфікації водіїв

__________________________________________________________________

(найменування закладу з підготовки, перепідготовки і підвищення

кваліфікації водіїв)

__________________________________________________________________

СВІДОЦТВО

Серія ____ N __________

Видано громадянину (громадянці) _____________________________

про те, що він (вона) пройшов (пройшла) підготовку

з ____ _____________ 20 ___ р. по ____ ____________ 20 ___ р.

за програмою ________________________________________________

_____________________________________________________________

і на випускних екзаменах відповідно до протоколу N __________

від ____ ___________ 20 ___ р. одержав (одержала) такі оцінки

(задовільно, добре, відмінно):

правила дорожнього руху _____________________________________

будова, експлуатація і технічне обслуговування автомобіля ___

практичне керування автомобілем _____________________________

Голова комісії ______________________________________________

Керівник закладу ____________________________________________

М.П.

Видано посвідчення водія серії _____ N ________________

_____________________________________________________________

(найменування реєстраційно-екзаменаційного підрозділу

Державтоінспекції)

_____________________________ ____ _____________ 20 ___ р.

М.П.

Свідоцтво не є документом, що надає право на керування

транспортним засобом.

_______________

Примітка. Бланки свідоцтв є документами суворого обліку, мають

облікову серію і номер, виготовляються друкарським

способом із застосуванням засобів захисту від

фальсифікації, які визначаються підприємством-виробником

за погодженням з Департаментом Державтоінспекції МВС.

{ Додаток в редакції Постанови КМ N 511 ( 511-2009-п ) від

20.05.2009 }

Про утворення Координаційної ради з питань безп. дорожнього руху

Monday, July 5th, 2010

КАБІНЕТ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

від 29 березня 2006 р. N 388

Київ

Про утворення Координаційної ради

з питань безпеки дорожнього руху

{ Із змінами, внесеними згідно з Постановою КМ

N 1694 ( 1694-2006-п ) від 08.12.2006 }

На виконання розпорядження Президента України від 19 грудня

2005 р. N 1289 ( 1289/2005-рп ) "Про невідкладні заходи щодо

забезпечення безпеки дорожнього руху" Кабінет Міністрів України

п о с т а н о в л я є:

1. Утворити при Кабінеті Міністрів України Координаційну раду

з питань безпеки дорожнього руху.

2. Затвердити Положення про Координаційну раду з питань

безпеки дорожнього руху та її посадовий склад, що додаються.

Надати голові Координаційної ради право затверджувати її

персональний склад за поданням МВС.

3. Координаційній раді з питань безпеки дорожнього руху

забезпечити координацію і контроль діяльності відповідних рад при

Раді міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київській і

Севастопольській міських та районних державних адміністраціях.

Прем'єр-міністр України Ю.ЄХАНУРОВ

Інд. 21

ЗАТВЕРДЖЕНО

постановою Кабінету Міністрів України

від 29 березня 2006 р. N 388

ПОЛОЖЕННЯ

про Координаційну раду з питань

безпеки дорожнього руху

1. Координаційна рада з питань безпеки дорожнього руху

(далі - Координаційна рада) є постійно діючим органом при Кабінеті

Міністрів України, утвореним для координації діяльності органів

виконавчої влади з питань забезпечення безпеки дорожнього руху.

2. У своїй діяльності Координаційна рада керується

Конституцією України ( 254к/96-ВР ), законами України, актами

Президента України та Кабінету Міністрів України, а також цим

Положенням.

3. Основними завданнями Координаційної ради є:

участь у формуванні та реалізації державної політики у сфері

забезпечення безпеки дорожнього руху;

аналіз та координація роботи органів виконавчої влади,

пов'язаної із забезпеченням безпеки дорожнього руху;

координація і контроль діяльності координаційних рад з питань

безпеки дорожнього руху при Раді міністрів Автономної Республіки

Крим, обласних, Київській і Севастопольській міських та районних

держадміністраціях;

сприяння з урахуванням світового досвіду розробленню та

виконанню міжнародних програм і проектів, укладенню міжнародних

договорів з питань забезпечення безпеки дорожнього руху.

4. Координаційна рада має право:

розробляти і вносити на розгляд Кабінету Міністрів України і

центральних органів виконавчої влади пропозиції стосовно

формування та реалізації державної політики, поліпшення діяльності

органів виконавчої влади, підприємств, установ та організацій з

питань забезпечення безпеки дорожнього руху, фінансування

відповідних заходів, визначення концептуальних напрямів створення

та розвитку національної системи забезпечення безпеки дорожнього

руху, залучення інвестицій, спрямованих на її розвиток,

використання можливостей вітчизняних підприємств, установ та

організацій у розв'язанні нагальних проблем безпеки дорожнього

руху, удосконалення національного законодавства, створення

міжнародної договірно-правової бази щодо співробітництва з цих

питань тощо;

затребувати подання заінтересованими органами виконавчої

влади, підприємствами, установами та організаціями матеріалів для

розгляду питань забезпечення безпеки дорожнього руху на своїх

засіданнях;

утворювати експертні та робочі групи, залучати до участі в

них працівників державних органів, підприємств, установ та

організацій (за згодою їх керівників), провідних учених,

висококваліфікованих спеціалістів-практиків, представників

громадських організацій та фондів, зокрема міжнародних;

ініціювати проведення в установленому порядку перевірки

виконання вимог законодавства з питань забезпечення безпеки

дорожнього руху органами виконавчої влади, підприємствами,

установами та організаціями;

одержувати в установленому порядку від органів виконавчої

влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та

організацій інформацію, необхідну для виконання покладених на неї

завдань;

заслуховувати на своїх засіданнях інформацію керівників

органів виконавчої влади з питань забезпечення безпеки дорожнього

руху.

5. Основною формою роботи Координаційної ради є засідання,

які проводяться в разі потреби, але не рідше ніж один раз на

півріччя. Дата засідання та порядок денний повідомляються членам

Координаційної ради не пізніше ніж за тиждень до його проведення.

Позачергові засідання скликаються на вимогу голови

Координаційної ради або третини її членів.

6. Засідання Координаційної ради є правоможним, якщо на ньому

присутні не менш як половина її членів.

Для участі в засіданнях Координаційної ради можуть

запрошуватися представники органів виконавчої влади, органів

місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій

незалежно від форми власності.

7. Засідання Координаційної ради проводить її голова, а в

разі відсутності голови - його заступник.

Голова Координаційної ради організовує контроль за виконанням

прийнятих рішень, затверджує склад експертних та робочих груп,

плани їх роботи.

8. Рішення Координаційної ради приймається відкритим

голосуванням більшістю голосів її членів, присутніх на засіданні.

У разі рівного розподілу голосів вирішальним є голос головуючого.

Рішення Координаційної ради оформляється протоколом, який

підписує головуючий на засіданні.

9. Рішення Координаційної ради, прийняті в межах її

повноважень, обов'язкові для розгляду органами виконавчої влади.

10. Координаційна рада використовує бланки із своїм

найменуванням.

11. Організаційне забезпечення діяльності Координаційної ради

здійснює МВС.

ЗАТВЕРДЖЕНО

постановою Кабінету Міністрів України

від 29 березня 2006 р. N 388

ПОСАДОВИЙ СКЛАД

Координаційної ради з питань

безпеки дорожнього руху

Віце-прем'єр-міністр-України відповідно до функціональних

повноважень (голова Координаційної ради)

Міністр внутрішніх справ (заступник голови Координаційної

ради)

Заступник Міністра юстиції

Заступник Міністра транспорту та зв'язку

Заступник Міністра охорони здоров'я

Заступник Міністра аграрної політики

Заступник Міністра будівництва, архітектури та

житлово-комунального господарства

Начальник департаменту Державної автомобільної інспекції МВС

Директор департаменту безпеки у галузі Мінтрансзв'язку

Заступник Голови Укравтодору

Заступник Голови Держкомтелерадіо

Заступник Голови Держприкордонслужби - директор департаменту

озброєння

Перший заступник Голови Держпідприємництва

Заступник Голови Держспоживзахисту

Директор департаменту економіки та фінансування МОН

Директор департаменту фінансів оборони і державної безпеки

Мінфіну

Заступник директора департаменту машинобудування

Мінпромполітики

Начальник Головавтотрансінспекції Мінтрансзв'язку

Начальник відділу охорони праці, пожежної безпеки та безпеки

дорожнього руху Мінагрополітики

Заступник начальника Державної інспекції цивільного захисту

та техногенної безпеки - начальник відділу інспекції техногенної

безпеки МНС

Голова Всеукраїнської спілки автомобілістів (за згодою)

Президент Асоціації міжнародних автомобільних перевізників

(за згодою)

Президент Всеукраїнської асоціації автомобільних перевізників

(за згодою)

Президент Моторного (транспортного) страхового бюро (за

згодою)

Голова Центрального комітету профспілки працівників

автомобільного транспорту та шляхового господарства (за згодою)

{ Склад із змінами, внесеними згідно з Постановою КМ N 1694

( 1694-2006-п ) від 08.12.2006 }

Про затвердження переліку професій, виробництв та організацій

Monday, July 5th, 2010

КАБІНЕТ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

від 23 травня 2001 р. N 559

Київ

Про затвердження переліку професій, виробництв

та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим

профілактичним медичним оглядам, порядку проведення

цих оглядів та видачі особистих медичних книжок

( Із змінами, внесеними згідно з Постановами КМ

N 170 ( 170-2002-п ) від 15.02.2002

N 720 ( 720-2004-п ) від 02.06.2004 )

Відповідно до статті 21 Закону України "Про захист населення

від інфекційних хвороб" ( 1645-14 ) Кабінет Міністрів України

постановляє:

Затвердити такі, що додаються:

перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких

підлягають обов'язковим профілактичним медичним оглядам;

Порядок проведення обов'язкових профілактичних медичних

оглядів та видачі особистих медичних книжок.

Перший

віце-прем'єр-міністр України Ю. ЄХАНУРОВ

Інд. 28

ЗАТВЕРДЖЕНО

постановою Кабінету Міністрів України

від 23 травня 2001 р. N 559

ПЕРЕЛІК

професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають

обов'язковим профілактичним медичним оглядам

1. Харчова та переробна промисловість (крім працівників

підприємств з виробництва дріжджів, олії, сушених овочів, солі,

молочної кислоти, фасування чаю, кави; млинів, крупорушок,

зерносховищ, елеваторів; крохмалепатокових, соледобувних,

спиртових, лікеро-горілчаних підприємств; складів зерна, борошна,

круп)

( Назва розділу 1 із змінами, внесеними згідно з Постановою КМ

N 720 ( 720-2004-п ) від 02.06.2004 )

Працівники адміністрації, які мають доступ у виробничі цехи,

складські приміщення, холодильники, експедиції, виробничі

лабораторії

Технологи, начальники цехів

( Абзац третій розділу 1 виключено на підставі Постанови КМ

N 720 ( 720-2004-п ) від 02.06.2004 )

Працівники лабораторій та заквасного відділення

Працівники складів, холодильників

Персонал, який миє обладнання, готує мийні засоби та

дезінфекційні розчини

Медичний персонал

Прибиральники приміщень

Слюсарі, електромонтери та інші працівники, зайняті

ремонтними роботами у виробничих та складських приміщеннях

Вантажники

Водії, зайняті транспортуванням харчової продукції (на всіх

видах транспорту)

Працівники пунктів приймання сирого молока

Працівники кремово-кондитерських виробництв, цехів ( Розділ 1

доповнено абзацом згідно з Постановою КМ N 720 ( 720-2004-п ) від

02.06.2004 )

Працівники цехів виробництва дитячого харчування ( Розділ 1

доповнено абзацом згідно з Постановою КМ N 720 ( 720-2004-п ) від

02.06.2004 )

Працівники цехів виробництва морозива, десертів ( Розділ 1

доповнено абзацом згідно з Постановою КМ N 720 ( 720-2004-п ) від

02.06.2004 )

Працівники цехів фасування продукції молокопереробної,

м'ясопереробної та рибопереробної промисловості, іншої готової до

споживання продукції ( Розділ 1 доповнено абзацом згідно з

Постановою КМ N 720 ( 720-2004-п ) від 02.06.2004 )

Працівники цехів виробництва кулінарної продукції ( Розділ 1

доповнено абзацом згідно з Постановою КМ N 720 ( 720-2004-п ) від

02.06.2004 )

Працівники інших виробничих цехів виробництва харчових

продуктів ( Розділ 1 доповнено абзацом згідно з Постановою КМ

N 720 ( 720-2004-п ) від 02.06.2004 )

( Розділ 2 виключено на підставі Постанови КМ N 720

( 720-2004-п ) від 02.06.2004 )

3. Підприємства продовольчої торгівлі, в тому числі

дрібнороздрібної, а також ті, що розташовані на території ринків

Адміністрація (крім осіб, що не мають контакту з продукцією,

яка зберігається та реалізується)

Продавці

Працівники складів, холодильників, експедитори

Персонал, який миє обладнання, та прибиральники приміщень

Слюсарі, електромонтери та інші працівники, зайняті ремонтом

торговельного та холодильного обладнання

4. Ринки

Адміністрація та персонал продовольчих ринків (крім осіб, що

не мають контакту з продукцією, яка зберігається та реалізується)

Продавці молокопродуктів та готової до вживання харчової

продукції власного виробництва, товарів дитячого асортименту

Продавці, що реалізують на ринках харчові продукти

промислового виробництва

Працівники продовольчих складів, холодильників

Слюсарі, електромонтери та інші працівники, зайняті ремонтом

торговельного та холодильного обладнання

5. Підприємства громадського харчування

Адміністрація

Завідуючі виробництвом

Технологи ( Розділ 5 доповнено абзацом згідно з Постановою КМ

N 720 ( 720-2004-п ) від 02.06.2004 )

Кухарі та кухонні працівники

Кондитери

Офіціанти

Робітники кетерингів та цехів бортового харчування на

авіатранспорті

Працівники відділів бортового харчування авіакомпаній

Водії автоліфтів

Шипчандлери

Працівники вагонів-ресторанів, камбузів

Працівники складів, холодильників

Персонал, який миє обладнання, та прибиральники приміщень

Слюсарі, електромонтери та працівники, зайняті ремонтними

роботами у виробничих та складських приміщеннях

Працівники, що мають доступ до миття обладнання, посуду,

інвентарю (бригади з обслуговування підприємств для проведення

прибирання, миття та дезінфекційних робіт), і працівники, що

тимчасово залучаються до роботи на харчових об'єктах

6. Навчальні заклади, крім вищих навчальних закладів

III-IV рівнів акредитації

Керівники, їх заступники

Педагогічні працівники

Медичний персонал

Працівники харчоблоків

Спеціалісти, що беруть участь у навчально-виховному процесі

Технічний персонал

Учні перед проходженням виробничої практики на об'єктах,

працівники яких підлягають обов'язковому профілактичному медичному

огляду

( Розділи 6-9 замінено розділом 6 згідно з Постановою КМ N 720

( 720-2004-п ) від 02.06.2004 )

10. Вищі навчальні заклади III-IV рівнів акредитації

Студенти перед початком проходження виробничої практики на

об'єктах, працівники яких підлягають обов'язковому профілактичному

медичному огляду

( Розділ 10 із змінами, внесеними згідно з Постановою КМ N 720

( 720-2004-п ) від 02.06.2004 )

11. Притулки для неповнолітніх

Адміністрація

Викладачі, вчителі, вихователі

Медичний персонал

Працівники харчоблоків

Інший педагогічний і технічний персонал

12. Оздоровчі заклади для дітей з цілорічним та сезонним

перебуванням

Адміністративно-господарський персонал

Педагогічний персонал

Медичний персонал

Працівники харчоблоків

Обслуговуючий персонал

( Розділ 12 в редакції Постанови КМ N 720 ( 720-2004-п ) від

02.06.2004 )

13. Лікувально-профілактичні заклади для дорослих (санаторії,

будинки відпочинку, пансіонати, будинки-інтернати)

Адміністрація

Вихователі, помічники вихователів

Медичний персонал (лікарі, середній та молодший медичний

персонал)

Технічний персонал, у тому числі прибиральники приміщень

Працівники харчоблоків, їдалень та роздавальних пунктів

Працівники дитячих молочних кухонь

14. Пологові будинки (відділення), дитячі лікарні

(відділення), відділення патології новонароджених, недоношених

Адміністрація

Медичні працівники (лікарі, середній та молодший медичний

персонал)

Працівники харчоблоків, їдалень та роздавальних пунктів

Технічний персонал, у тому числі прибиральники приміщень

15. Пральні, приймальні пункти білизни, хімчистки

Приймальники

Пральники, прасувальники

16. Перукарні, косметичні та масажні кабінети, кабінети

татуажу, салони пірсингу та візажу ( Назва розділу 16 в редакції

Постанови КМ N 720 ( 720-2004-п ) від 02.06.2004 )

Працівники адміністрації, які безпосередньо займаються

обслуговуванням відвідувачів ( Абзац перший розділу 16 в редакції

Постанови КМ N 720 ( 720-2004-п ) від 02.06.2004 )

Перукарі

Манікюрниці

Педикюрниці

Косметики

Масажисти

Візажисти ( Розділ 16 доповнено абзацом згідно з Постановою

КМ N 720 ( 720-2004-п ) від 02.06.2004 )

Працівники, що виконують татуаж і пірсинг ( Розділ 16

доповнено абзацом згідно з Постановою КМ N 720 ( 720-2004-п ) від

02.06.2004 )

Технічний персонал, у тому числі прибиральники приміщень

17. Лазні, сауни

Адміністрація

Робітники з обслуговування лазень, саун, душових, у тому

числі масажисти

Технічний персонал, у тому числі прибиральники приміщень

18. Готелі

Адміністрація, що бере участь у процесі обслуговування

Чергові

Покоївки

Кастелянки

Технічний персонал, у тому числі прибиральники приміщень

19. Гуртожитки

Адміністрація

Вихователі

Кастелянки

Технічний персонал, у тому числі прибиральники приміщень

20. Спортивно-оздоровчі комплекси

Адміністрація

Тренери

Інструктори

Медичний персонал

Працівники басейнів та лікувальних ванн

Інженери

Техніки

Прибиральники

Обслуговуючий персонал

21. Заклади культури (театри, цирки, клуби, будинки культури

тощо)

Гримери

Костюмери

Працівники, що безпосередньо займаються обслуговуванням

відвідувачів ( Абзаци третій і четвертий розділу 21 замінено

абзацом третім згідно з Постановою КМ N 720 ( 720-2004-п ) від

02.06.2004 )

22. Розважальні заклади

Обслуговуючий персонал

Технічний персонал, у тому числі прибиральники приміщень

23. Підприємства фармацевтичної промисловості

Працівники адміністрації, які мають доступ у виробничі цехи,

складські приміщення, виробничі лабораторії

Фасувальники

Гранулювальники

Оператори

Приймальники

Апаратники

Провізори

Інженери

Техніки

Таблетувальники

Технічний персонал, у тому числі прибиральники приміщень

23-1. Аптеки та їх структурні підрозділи

Працівники, зайняті виробництвом, фасуванням та реалізацією

лікарських засобів

( Перелік доповнено розділом 23-1 згідно з Постановою КМ N 720

( 720-2004-п ) від 02.06.2004 )

24. Підприємства та об'єкти водопостачання і каналізації

Працівники, безпосередньо причетні до водопостачання, збору

та очистки стічних вод, у тому числі на суднах, у залізничних

вагонах, на літаках

( Розділ 24 в редакції Постанови КМ N 720 ( 720-2004-п ) від

02.06.2004 )

25. Метрополітен

Контролери

Прибиральники рухомого складу та приміщень метрополітену

26. Транспортно-дорожній комплекс

а) автомобільні, залізничні, морські та річкові вокзали,

аеропорти, аеродроми, морські та річкові порти, кемпінги, мотелі

Працівники місць відпочинку локомотивних бригад, водіїв

автобусів, членів екіпажів повітряних, морських та річкових суден

( Абзац перший пункту "а" розділу 26 із змінами, внесеними згідно

з Постановою КМ N 720 ( 720-2004-п ) від 02.06.2004 )

Прибиральники приміщень вокзалів, портів та автостанцій

Працівники кімнат відпочинку пасажирів на вокзалах у портах

та на автостанціях

Працівники кімнат матері і дитини вокзалів, портів та

автостанцій

Мийники літальних апаратів

Працівники з приймання та видачі вантажу

б) рухомий склад авіаційного, автомобільного, залізничного,

морського і річкового транспорту

Начальники пасажирських поїздів, провідники, інші працівники

поїзних бригад

Бортпровідники всіх видів транспорту

Працівники пунктів, які безпосередньо пов'язані з

підготовкою пасажирських составів до рейсу

Працівники рефрижераторних поїздів та секцій

Касири, контролери всіх видів пасажирського транспорту

Працівники, зайняті транспортуванням харчової продукції (на

всіх видах транспорту - авіаційного, автомобільного, залізничного,

морського і річкового), у тому числі вантажники

27. Рибне господарство

Члени екіпажів суден

Рибалки на внутрішніх та закритих водоймах

Рибалки, які займаються прибережним ловом

Працівники рибоприймальних пунктів

28. Суб'єкти господарювання, що займаються розведенням,

вирощуванням і реалізацією тварин

Тваринники

Працівники тваринницьких ферм

Працівники цехів виготовлення кормів

Оператори машинного доїння

Оператори штучного запліднення тварин

Доярки (дояри) ( Розділ 28 доповнено абзацом згідно з

Постановою КМ N 720 ( 720-2004-п ) від 02.06.2004 )

29. Приватні послуги удома

Репетитори, гувернантки, доглядальниці, прибиральниці,

кухарі, манікюрниці, педикюрниці, масажисти

ЗАТВЕРДЖЕНО

постановою Кабінету Міністрів України

від 23 травня 2001 р. N 559

ПОРЯДОК

проведення обов'язкових профілактичних медичних

оглядів та видачі особистих медичних книжок

1. Відповідно до цього Порядку проводяться обов'язкові

попередні (до прийняття на роботу) та періодичні профілактичні

медичні огляди (далі - обов'язкові медичні огляди) працівників

окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких

пов'язана з обслуговуванням населення і може призвести до

поширення інфекційних хвороб (далі - працівники), та видача їм

особистих медичних книжок.

2. Обов'язкові медичні огляди проводяться за рахунок

роботодавців (підприємство, установа, організація або фізична

особа - суб'єкт підприємницької діяльності, що використовують

працю найманих працівників).

Витрати закладів та установ охорони здоров'я, пов'язані з

проведенням обов'язкових медичних оглядів працівників бюджетних

установ та організацій, покриваються за рахунок коштів,

передбачених кошторисом на утримання відповідного закладу та

установи охорони здоров'я.

Працівники підприємств, установ, організацій незалежно від

форми власності відшкодовують вартість бланку особистої медичної

книжки закладам та установам охорони здоров'я, які проводитимуть

обов'язкові медичні огляди при проходженні попереднього

профілактичного медичного огляду до прийняття на роботу, та у разі

необхідності отримання нового бланку цієї книжки у зв'язку з його

втратою, зіпсуттям або неможливістю подальшого використання чи

придбавають зазначений бланк за власні кошти в організаціях,

уповноважених реалізувати бланки суворої звітності. ( Пункт 2

доповнено абзацом третім згідно з Постановою КМ N 170

( 170-2002-п ) від 15.02.2002 )

Громадяни, які займаються індивідуальною діяльністю,

проходять медичний огляд та отримують особисту медичну книжку за

власні кошти.

3. Терміни проведення обов'язкових медичних оглядів

встановлюються МОЗ.

У разі погіршення епідемічної ситуації за поданням

відповідного головного державного санітарного лікаря органи

виконавчої влади та органи місцевого самоврядування можуть

приймати рішення щодо проведення позачергових обов'язкових

медичних оглядів.

4. Перелік необхідних обстежень, лікарів-спеціалістів, видів

клінічних, лабораторних та інших досліджень, що необхідні для

проведення обов'язкових медичних оглядів, затверджується МОЗ.

5. Головні лікарі закладів та установ охорони здоров'я, які

проводитимуть обов'язкові медичні огляди:

за погодженням з відповідним головним державним санітарним

лікарем затверджують плани-графіки їх проведення;

визначають місце їх проведення та затверджують список

лікарів, які проводитимуть обстеження.

6. Роботодавець забезпечує ведення журналу реєстрації

особистих медичних книжок, де зазначаються номер, серія, дата

видачі книжки, прізвище, ім'я та по батькові її власника.

( Пункт 6 в редакції Постанови КМ N 170 ( 170-2002-п ) від

15.02.2002 )

( Пункт 7 виключено на підставі Постанови КМ N 170

( 170-2002-п ) від 15.02.2002 )

( Пункт 8 виключено на підставі Постанови КМ N 170

( 170-2002-п ) від 15.02.2002 )

9. Видачу або реалізацію особистих медичних книжок можуть

здійснювати: ( Абзац перший пункту 9 із змінами, внесеними згідно

з Постановою КМ N 170 ( 170-2002-п ) від 15.02.2002 )

організації, уповноважені реалізувати бланки суворої

звітності;

заклади та установи охорони здоров'я, які проводитимуть

обов'язкові медичні огляди. ( Абзац третій пункту 9 в редакції

Постанови КМ N 170 ( 170-2002-п ) від 15.02.2002 )

10. Особиста медична книжка видається працівникові тільки для

проходження медичного огляду, після чого вона підлягає поверненню

роботодавцеві, який забезпечує зберігання цієї книжки. В окремих

випадках, коли зберігання особистої медичної книжки у роботодавця

є недоцільним або неможливим, допускається її зберігання у

працівника.

У разі звільнення працівника особиста медична книжка

видається йому під розписку разом з трудовою книжкою.

Зразок бланка особистої медичної книжки та порядок її ведення

затверджуються МОЗ.

11. Для проведення обов'язкового періодичного медичного

огляду роботодавець складає за погодженням з відповідним головним

державним санітарним лікарем список працівників, які повинні

пройти цей огляд. Копія списку передається до закладу або установи

охорони здоров'я, де проводитиметься цей огляд. У разі проведення

попереднього (до прийняття на роботу) обов'язкового медичного

огляду роботодавець направляє закладу чи установі охорони здоров'я

відповідного листа.

Роботодавець здійснює контроль за проходженням працівниками у

встановлені терміни обов'язкових медичних оглядів і несе за це

відповідальність.

12. Усі результати обстеження, що проводяться

лікарями-спеціалістами тому числі лабораторних, клінічних та

інших досліджень), обов'язково заносяться до особистої медичної

книжки.

На підставі результатів обстеження кожен лікар-спеціаліст

робить висновок щодо можливості допущення працівника до роботи.

13. Дані про результати обов'язкових медичних оглядів

працівників підлягають обліку у відповідних установах державної

санітарно-епідеміологічної служби.

14. Установи державної санітарно-епідеміологічної служби під

час здійснення державного санітарно-епідеміологічного нагляду

перевіряють своєчасність проходження обов'язкового медичного

огляду та наявність особистих медичних книжок у працівників, які

підлягають обов'язковим профілактичним медичним оглядам.

15. Контроль за реєстрацією, обліком, рухом бланків особистої

медичної книжки та за їх видачею здійснює Державне управління

справами разом з МВС, відповідно до інструкції з обліку бланків

суворої звітності.

Про внесення змін до полож. про порядок видачі посвідч. водія та допуску гром. до керув. тран. зас

Monday, July 5th, 2010

КАБІНЕТ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

від 20 травня 2009 р. N 511

Київ

Про внесення змін до Положення

про порядок видачі посвідчень водія

та допуску громадян

до керування транспортними засобами

Кабінет Міністрів України п о с т а н о в л я є:

Внести зміни до Положення про порядок видачі посвідчень водія

та допуску громадян до керування транспортними засобами,

затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 травня

1993 р. N 340 ( 340-93-п ) (ЗП України, 1993 р., N 10, ст. 211;

1994 р., N 4, ст. 88; Офіційний вісник України, 1999 р., N 42,

ст. 2096; 2004 р., N 19, ст. 1335), виклавши його в редакції, що

додається.

Прем'єр-міністр України Ю.ТИМОШЕНКО

Інд. 31

ЗАТВЕРДЖЕНО

постановою Кабінету Міністрів України

від 8 травня 1993 р. N 340 ( 340-93-п )

(в редакції постанови Кабінету Міністрів України

від 20 травня 2009 р. N 511)

ПОЛОЖЕННЯ

про порядок видачі посвідчень водія

та допуску громадян

до керування транспортними засобами

Загальні положення

1. Це Положення є обов'язковим для всіх підприємств, установ,

організацій незалежно від форми власності та громадян України,

іноземних громадян та осіб без громадянства.

2. Особи допускаються до керування транспортними засобами за

наявності у них національного посвідчення водія відповідної

категорії (далі - посвідчення водія).

3. Транспортні засоби, керування якими дозволяється за

наявності посвідчення водія, залежно від їх типів і призначення

поділяються на категорії:

А1 - мопеди, моторолери та інші двоколісні транспортні

засоби, які мають двигун з робочим об'ємом до 50 куб. сантиметрів

або електродвигун потужністю до 4 кВт;

А - мотоцикли та інші двоколісні транспортні засоби, які

мають двигун з робочим об'ємом 50 куб. сантиметрів і більше або

електродвигун потужністю 4 кВт і більше;

В1 - квадро- і трицикли, мотоцикли з боковим причепом,

мотоколяски та інші триколісні (чотириколісні) мототранспортні

засоби, дозволена максимальна маса яких не перевищує

400 кілограмів;

В - автомобілі, дозволена максимальна маса яких не перевищує

3500 кілограмів (7700 фунтів), а кількість сидячих місць, крім

сидіння водія, - восьми;

С1 - призначені для перевезення вантажів автомобілі,

дозволена максимальна маса яких становить від 3500 до

7500 кілограмів (від 7700 до 16500 фунтів);

С - призначені для перевезення вантажів автомобілі, дозволена

максимальна маса яких перевищує 7500 кілограмів (16500 фунтів);

D1 - призначені для перевезення пасажирів автобуси, в яких

кількість місць для сидіння, крім сидіння водія, не перевищує 16;

D - призначені для перевезення пасажирів автобуси, в яких

кількість місць для сидіння, крім сидіння водія, більше 16;

ВЕ, С1Е, СЕ, D1E, DE - состави транспортних засобів з тягачем

категорії В, С1, С, D1 або D, яким водій має право керувати, але

який не належить до зазначених категорій составів транспортних

засобів;

Т - трамваї та тролейбуси.

4. У посвідченні водія, зразок якого затверджений постановою

Кабінету Міністрів України від 31 січня 1992 р. N 47 ( 47-92-п )

(ЗП України, 1992 р., N 3, ст. 57; 2004 р., N 49, ст. 3212), вгорі

у графі "10" проставляється дата надання права на керування

транспортними засобами відповідної категорії. Інші позиції у графі

"10" посвідчення водія, де зазначаються категорії транспортних

засобів, право на керування якими не надається, не заповнюються.

5. Водіям транспортних засобів категорій В, С1, С, D1 і D

дозволяється керувати такими засобами також з причепом, повна маса

якого не перевищує 750 кілограмів.

До керування транспортними засобами категорій В, С1, С, D1 і

D з причепами, повна маса яких становить більш як 750 кілограмів,

а також зчепленими автобусами допускаються водії, які мають право

на керування транспортними засобами категорій ВЕ, С1Е, СЕ, D1E і

DE.

Умови допуску до керування транспортними засобами

6. Право на керування транспортними засобами надається

особам, які досягли:

шістнадцятирічного віку - категорії А1, А;

вісімнадцятирічного віку - категорії В1, В, С1, С;

дев'ятнадцятирічного віку - категорії BE, C1E, СЕ;

двадцятиоднорічного віку - категорії D1, D, D1E, DE, Т.

7. Право на керування транспортними засобами, обладнаними

спеціальними звуковими і світловими сигналами або призначеними для

перевезення небезпечних вантажів, а також автобусами, що

здійснюють перевезення за міжміськими і міжнародними маршрутами,

надається особам, які останні три роки працюють водіями

транспортних засобів відповідної категорії.

Військовослужбовці строкової військової служби мають право на

керування транспортними засобами, обладнаними спеціальними

звуковими і світловими сигналами або призначеними для перевезення

небезпечних вантажів, після проходження спеціальної підготовки і

стажування протягом шести місяців.

8. Посвідчення водія на право керування транспортними

засобами, обладнаними спеціальним засобом ручного керування,

видається за наявності позитивного висновку медико-соціальної

експертної комісії закладів охорони здоров'я після закінчення

закладу з підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації

водіїв (далі - заклад з підготовки водіїв) та складення

теоретичного і практичного іспитів в реєстраційно-екзаменаційному

підрозділі Державтоінспекції.

9. Право на керування транспортними засобами категорій ВЕ,

С1Е, СЕ, D1E і DE надається особам, які мають посвідчення водія

категорії В, С1, С, D1 і D або кількох з них та безперервний

річний стаж керування транспортними засобами категорії В, С1, С,

D1, D, пройшли перепідготовку за встановленими програмами та

склали в реєстраційно-екзаменаційному підрозділі Державтоінспекції

практичний іспит з навичок керування составом транспортних

засобів.

Право на керування транспортними засобами категорії D1

надається особам, які мають посвідчення водія категорії В або С1,

чи категорій В та С1 і безперервний трирічний стаж керування

відповідним транспортним засобом, пройшли перепідготовку за

встановленими програмами та склали теоретичний і практичний іспити

на право керування транспортними засобами категорії D1.

Право на керування транспортними засобами категорії D

надається особам, які мають посвідчення водія категорій В, С1, С,

D1 або кількох з них, мають безперервний трирічний стаж керування

транспортним засобом відповідної категорії, пройшли перепідготовку

за встановленими програмами та склали теоретичний і практичний

іспити на право керування транспортними засобами категорії D.

До безперервного стажу керування транспортним засобом

включається як робота протягом останнього часу на транспортному

засобі, так і керування власним транспортним засобом з максимально

допустимою перервою не більш як три місяці, якщо це підтверджено

відповідними документами, а саме:

для осіб, що працюють водіями, - витягом з трудової книжки

або довідкою з місця роботи із зазначенням дати наказу про

призначення особи на посаду, дати, з якої така особа працює

водієм, марки закріпленого транспортного засобу і його номерного

знаку. Витяг із трудової книжки або довідка з місця роботи

засвідчується підписом посадової особи підприємства і скріплюється

печаткою;

для осіб, які керують власним транспортним засобом, -

реєстраційними документами на такий транспортний засіб;

для осіб, які керують транспортними засобами, що не є їх

власністю, - реєстраційними документами на такий транспортний

засіб та документами, що надають право на керування ним.

Іспити з навичок водіння складаються на транспортних засобах

реєстраційно-екзаменаційних підрозділів Державтоінспекції,

закладів з підготовки водіїв, підприємств та організацій.

10. Особи, які мають посвідчення водія на право керування

транспортними засобами будь-якої категорії, але останнім часом не

працювали водіями більше 12 місяців або наймаються на роботу

водіями вперше, допускаються до керування транспортними засобами

після проходження стажування з практичного керування на

відповідному транспортному засобі тривалістю не менш як 30 годин.

11. Водії трамваїв і тролейбусів, які не працювали на

міському електротранспорті більше року, допускаються до керування

ними після підтвердження атестаційною комісією відповідного

підприємства теоретичних навичок водіння в межах вимог

кваліфікаційної характеристики раніше одержаної кваліфікації, а

також після стажування на маршруті тривалістю 70-140 годин.

Тривалість стажування встановлюється атестаційною комісією залежно

від стажу і строку перерви в роботі за спеціальністю.

12. Водії транспортних засобів підлягають обов'язковому

періодичному медичному огляду в установлені строки.

У разі виникнення сумніву щодо стану здоров'я водія посадові

особи Державтоінспекції, закладів охорони здоров'я,

автотранспортних підприємств та організацій можуть направити його

на позачерговий медичний огляд.

Якщо водій ухиляється від проходження медичного огляду або

визнаний за його результатами не здатним керувати транспортними

засобами, то посвідчення водія у нього вилучається працівниками

міліції в порядку і строки, передбачені нормативно-правовими

актами.

Умови допуску навчальних закладів до підготовки,

перепідготовки і підвищення кваліфікації

водіїв транспортних засобів

13. Підготовка, перепідготовка і підвищення кваліфікації

водіїв транспортних засобів, трамваїв і тролейбусів проводиться в

закладах з підготовки водіїв, які утворюються за наявності

відповідної матеріально-технічної бази, атестованих спеціалістів

та після їх акредитації згідно із законодавством.

14. Заклади з підготовки водіїв, які проводять підготовку,

перепідготовку і підвищення кваліфікації водіїв транспортних

засобів, реєструються в реєстраційно-екзаменаційному підрозділі

Державтоінспекції за місцем їх розташування.

15. Чисельність груп з підготовки, перепідготовки і

підвищення кваліфікації водіїв транспортних засобів становить не

більш як 30 осіб. Заклади з підготовки водіїв зобов'язані не

пізніше ніж протягом 15 днів після початку занять зареєструвати в

реєстраційно-екзаменаційному підрозділі Державтоінспекції кожну

групу.

Порядок видачі посвідчень водія та позбавлення права

на керування транспортними засобами

16. Посвідчення водія на право керування транспортним засобом

однієї з категорій видається особі, яка пройшла медичний огляд у

порядку, встановленому МОЗ, а також підготовку або перепідготовку

відповідно до встановлених планів і програм та склала теоретичний

і практичний іспити в реєстраційно-екзаменаційному підрозділі

Державтоінспекції.

Документом, що засвідчує проходження підготовки і

перепідготовки водіїв транспортних засобів, є свідоцтво (зразок

додається).

Якщо особа з будь-яких причин не склала іспити в

реєстраційно-екзаменаційному підрозділі Державтоінспекції, видане

свідоцтво про закінчення закладу з підготовки водіїв транспортних

засобів вважається дійсним протягом 10 років з дня закінчення

закладу.

17. Іспити, необхідні для одержання посвідчення водія,

складають у місцевих реєстраційно-екзаменаційних підрозділах

Державтоінспекції тільки ті особи, місце проживання яких

зареєстроване на території відповідної

адміністративно-територіальної одиниці. Рішення про допуск до

складення іспитів осіб, місце проживання яких зареєстроване на

території інших адміністративно-територіальних одиниць або в іншій

державі, можуть приймати керівники управлінь (відділів)

Державтоінспекції головних управлінь, управлінь МВС в Автономній

Республіці Крим, областях, мм. Києві та Севастополі.

Військовослужбовці строкової військової служби допускаються

до складення іспитів у Державтоінспекції за місцем дислокації

військових частин.

18. Посвідчення водія на право керування транспортними

засобами категорій А1, А, В1, В, С1, С, D1 і D видаються особам,

які склали в реєстраційно-екзаменаційному підрозділі

Державтоінспекції теоретичний і практичний іспити, категорії ВЕ,

С1Е, СЕ, D1E і DE - практичний, а на право керування трамваєм або

тролейбусом - теоретичний іспити.

Під час теоретичного іспиту перевіряється знання Правил

дорожнього руху ( 1306-2001-п, 306а-2001-п ) та інших предметів,

передбачених програмою підготовки. Результати складеного

теоретичного іспиту вважаються дійсними протягом трьох місяців.

Під час практичного іспиту перевіряються навички керування

транспортними засобами відповідних категорій.

19. Якщо особа під час теоретичного іспиту не підтвердила

знання Правил дорожнього руху ( 1306-2001-п, 306а-2001-п ), то

посвідчення водія вилучається, а повторний іспит призначається не

раніше ніж через п'ять днів.

20. Позбавлення водіїв права на керування транспортними

засобами проводиться відповідно до законодавства.

Повернення посвідчень водія особам, позбавленим права на

керування транспортними засобами, проводиться після складення

теоретичного і практичного іспитів. Особам, позбавленим

зазначеного права за керування транспортними засобами в стані

сп'яніння, посвідчення може бути повернуто після обов'язкового

проходження медичного огляду та складення теоретичного і

практичного іспитів. При цьому практичний іспит приймається

екзаменаційною комісією на транспортному засобі тієї категорії,

права на керування яким було позбавлено.

Видача і обмін посвідчення водія

21. Особам, які склали теоретичний і практичний іспити,

реєстраційно-екзаменаційними підрозділами Державтоінспекції

видається посвідчення водія на право керування транспортними

засобами відповідної категорії.

22. Учням, які закінчили навчання в технікумі (училищі),

коледжі, професійному навчально-виховному закладі або

загальноосвітній школі третього ступеня, а також призовникам, що

залучаються Міноборони для навчання керування транспортними

засобами, але не досягли встановленого цим Положенням віку, за

якого надається право на керування відповідними транспортними

засобами, видається свідоцтво встановленого зразка.

Посвідчення водія видається після складення особою

теоретичного і практичного іспитів у реєстраційно-екзаменаційних

підрозділах Державтоінспекції.

До складення зазначених іспитів допускаються особи, що

досягли встановленого цим Положенням віку.

23. Посвідчення водія видається особисто під розписку після

пред'явлення паспорта або іншого документа, що його замінює.

24. У разі видачі дозволу на право керування транспортними

засобами іншої категорії посвідчення водія обмінюється на нове, до

якого вносяться відмітки, що були в попередньому посвідченні.

25. Особи, які керують транспортним засобом (якщо це

підтверджено відповідними документами), обмінюють посвідчення

водія без складення іспитів.

26. Особам, які протягом останніх 12 місяців не керували

транспортними засобами, обмін посвідчень водія проводиться після

складення теоретичного і практичного іспитів без обов'язкового

додаткового їх навчання в закладі з підготовки водіїв.

27. Обмін посвідчення водія, не придатного для користування

(зіпсованого, записи в якому не читаються тощо), проводиться

згідно з пунктами 25 і 26 цього Положення.

Обмін посвідчення водія у зв'язку із зміною особистих даних

власника (прізвище, ім'я та по батькові) проводиться на підставі

документа, що підтверджує таку зміну, згідно з пунктами 25 і 26

цього Положення.

Посвідчення водія, видане до набрання чинності Законом

України від 24 вересня 2008 р. N 586-VI ( 586-17 ) "Про внесення

змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення

регулювання відносин у сфері забезпечення безпеки дорожнього

руху", може бути обміняне на нове згідно з пунктами 25 і 26 цього

Положення. При цьому в новому посвідченні водія зазначаються

категорії:

А1, А - відповідає категорії А;

В1, В - відповідає категорії В;

С1, С - відповідає категорії С;

D1, D - відповідає категорії D;

BЕ - відповідає категоріям В і Е;

C1E, СЕ - відповідає категоріям C і Е;

D1E, DЕ - відповідає категоріям D і Е;

Т - відповідає категорії Трамвай, Тролейбус.

28. Обмін посвідчення водія проводиться незалежно від

зареєстрованого місця проживання особи згідно з пунктами 25 і 26

цього Положення за умови подання особою картки водія або довідки з

реєстраційно-екзаменаційного підрозділу про підтвердження факту

видачі посвідчення водія та довідки про непозбавлення особи права

на керування транспортним засобом, виданої підрозділом

Державтоінспекції за зареєстрованим місцем проживання. Довідка про

непозбавлення права на керування транспортним засобом дійсна

протягом одного місяця з дня її видачі.

Для відкриття нижчих категорій особа подає до

реєстраційно-екзаменаційних підрозділів Державтоінспекції довідки

про проходження двадцятигодинних курсів навчання керуванню на

відповідному транспортному засобі у закладах з підготовки водіїв,

підтвердження керування транспортним засобом протягом останніх

12 місяців за однією з відкритих категорій та складає практичний

іспит з керування на транспортному засобі нижчої категорії.

Можливе одночасне відкриття двох або більше нижчих категорій за

наявності відповідних довідок, виданих закладами з підготовки

водіїв, та складення практичних іспитів за кожною з таких

категорій.

Нижчими категоріями вважаються:

D1 - до D;

C - до D1, D;

С1 - до С, D1, D;

B - до C1, C, D1, D;

В1 - до В, С1, С, D1, D;

А - до В1, В, С1, С, D1, D;

А1 - до категорії А, В1, В, С1, С, D1, D.

Якщо особа не керує транспортним засобом протягом останніх

12 місяців, відкриття нижчих категорій здійснюється після

складення теоретичного та практичного іспитів.

29. У разі втрати посвідчення водія видається нове з

відміткою "Дублікат". На період оформлення дубліката посвідчення

водія видається тимчасовий талон на право керування транспортним

засобом відповідної категорії на два місяці після складення

громадянином теоретичного і практичного іспитів. У разі

необхідності (надсилання запиту і одержання на нього відповіді,

з'ясування окремих обставин, які пов'язані з втратою посвідчення

тощо) строк дії талона може бути продовжений на один місяць.

Видача дубліката посвідчення водія замість втраченого у

зв'язку із крадіжкою, стихійним лихом, пожежею, повінню тощо, якщо

це підтверджено відповідними документами, проводиться без

складення іспитів.

Обмін тимчасового талона на право керування транспортним

засобом на посвідчення водія проводиться лише після перевірки

особи на наявність вчинених нею адміністративних правопорушень. У

разі коли провести таку перевірку в реєстраційно-екзаменаційному

підрозділі Державтоінспекції неможливо, обмін талона здійснюється

після подання довідки про непозбавлення особи права на керування

транспортним засобом, виданої підрозділом Державтоінспекції за

зареєстрованим місцем проживання. Якщо особа без поважних причин

не здійснила обмін тимчасового талона протягом трьох місяців після

закінчення строку, на який він був виданий, дублікат посвідчення

водія видається після складення такою особою теоретичного і

практичного іспитів. Особам, які втратили тимчасовий талон на

право керування транспортним засобом, виданий на період оформлення

дубліката посвідчення водія, новий талон видається на загальних

підставах.

30. Особи, які тимчасово перебувають на території України,

мають право на керування транспортними засобами за наявності

міжнародного посвідчення водія або посвідчення водія іноземної

держави, що відповідає вимогам Міжнародної конвенції про дорожній

рух 1968 року ( 995_041 ), записи в якому виконані або

продубльовані літерами латинського алфавіту.

Посвідченням водія іноземної держави вважається також

посвідчення водія з розпізнавальним знаком "SU" (СРСР), видане в

республіках колишнього Союзу РСР.

Зазначені особи під час керування транспортними засобами

можуть мати українське посвідчення водія, видане в установленому

цим Положенням порядку.

Особам, які тимчасово перебувають на території України, обмін

їх посвідчень водія на українське посвідчення водія, а також

видача їм українських посвідчень водія замість утраченого у

зв'язку з крадіжкою, стихійним лихом, іншими непередбачуваними

обставинами посвідчення водія іноземної держави не проводиться.

Посвідчення водія, що належить особі, яка переїжджає на

постійне місце проживання в Україну, дійсне на території України

протягом 60 днів з дати видачі органами внутрішніх справ України

дозволу на постійне проживання в Україні і після цього підлягає

заміні. Заміна таких посвідчень проводиться після проходження

особою медичного огляду та складення теоретичного і практичного

іспитів.

31. Співробітникам іноземних дипломатичних і консульських

представництв в Україні, постійним представникам преси та інших

іноземних організацій, якщо вони мають дійсні посвідчення водія

іноземної держави (за умови, що країна їх постійного проживання є

договірною стороною Міжнародної конвенції про дорожній рух

(995_041)) або міжнародні посвідчення водія, українські

посвідчення видаються без проходження ними медичного огляду і

складення іспитів.

Якщо в іноземних громадян та осіб без громадянства немає

національних або міжнародних посвідчень водія, українське

посвідчення видається їм на загальних підставах.

32. Міжнародні посвідчення та посвідчення водія іноземних

держав, видані громадянам України за кордоном, обмінюються на

українське посвідчення на загальних підставах за умови, що вони

постійно проживають на території України.

Додаток

до Положення

ЗРАЗОК СВІДОЦТВА

про закінчення закладу з підготовки,

перепідготовки і підвищення кваліфікації водіїв

__________________________________________________________________

(найменування закладу з підготовки, перепідготовки і підвищення

кваліфікації водіїв)

__________________________________________________________________

СВІДОЦТВО

Серія ____ N __________

Видано громадянину (громадянці) _____________________________

про те, що він (вона) пройшов (пройшла) підготовку

з ____ _____________ 20 ___ р. по ____ ____________ 20 ___ р.

за програмою ________________________________________________

_____________________________________________________________

і на випускних екзаменах відповідно до протоколу N __________

від ____ ___________ 20 ___ р. одержав (одержала) такі оцінки

(задовільно, добре, відмінно):

правила дорожнього руху _____________________________________

будова, експлуатація і технічне обслуговування автомобіля ___

практичне керування автомобілем _____________________________

Голова комісії ______________________________________________

Керівник закладу ____________________________________________

М.П.

Видано посвідчення водія серії _____ N ________________

_____________________________________________________________

(найменування реєстраційно-екзаменаційного підрозділу

Державтоінспекції)

_____________________________ ____ _____________ 20 ___ р.

М.П.

Свідоцтво не є документом, що надає право на керування

транспортним засобом.

_______________

Примітка. Бланки свідоцтв є документами суворого обліку, мають

облікову серію і номер, виготовляються друкарським

способом із застосуванням засобів захисту від

фальсифікації, які визначаються підприємством-виробником

за погодженням з Департаментом Державтоінспекції МВС.

Про затвердження програми забезпечення безпеки дорожнього руху та еколог. безпеки трансп. засобів

Monday, July 5th, 2010

КАБІНЕТ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А
від 6 квітня 1998 р. N 456
Київ

Про затвердження Програми
забезпечення безпеки дорожнього руху та
екологічної безпеки транспортних засобів

Кабінет Міністрів України п о с т а н о в л я є:

1. Затвердити Програму забезпечення безпеки дорожнього руху
та екологічної безпеки транспортних засобів (далі - Програма), що
додається.

2. Міністерствам, іншим центральним та місцевим органам
виконавчої влади затвердити відповідні галузеві та регіональні
Програми.

3. Контроль за виконанням Програми покласти на Міністерство
внутрішніх справ.

4. Міністерству економіки та Міністерству фінансів починаючи
з 1999 року під час формування проектів Державної програми
економічного і соціального розвитку України і Державного бюджету
України передбачати в межах можливості кошти на фінансування
Програми.

Прем'єр-міністр України В.ПУСТОВОЙТЕНКО

Інд.34

ЗАТВЕРДЖЕНО
постановою Кабінету Міністрів України
від 6 квітня 1998 р. N 456

ПРОГРАМА
забезпечення безпеки дорожнього руху
та екологічної безпеки транспортних засобів

Загальна частина

Внаслідок дорожньо-транспортних пригод (ДТП) суспільству
завдаються непоправні збитки. За останні п'ять років в Україні
зареєстровано 204195 ДТП, в яких загинуло 35171 і травмовано
222342 чоловіки. При цьому в 1997 році кількість загиблих на
100 травмованих становила 15 чоловік, а матеріальні збитки - майже
500 млн. гривень.
Тільки у 1997 році зареєстровано майже 30 тис. наїздів на
пішоходів, зіткнень та перевертань транспортних засобів, що
становить 78 відсотків усіх ДТП. Через недотримання дітьми Правил
дорожнього руху сталося 5973 наїзди на них, при цьому загинуло 386
та травмовано 5994 дитини. 522 автотранспортні пригоди сталися з
вини водіїв автобусів, в яких загинуло 93 і травмовано
709 чоловік.
На теперішній час зареєстровано 5,6 тис. місць концентрації
ДТП, з яких 1800 - на регульованих перехрестях, де мають місце
надмірні затримки автотранспорту, що спричиняє перевищення
допустимих рівнів викидів забруднюючих речовин у довкілля.
Складність забезпечення безпеки дорожнього руху та охорони
довкілля обумовлюється насамперед нескоординованістю роботи
відомчих служб безпеки дорожнього руху, незабезпеченістю належного
фінансування проведення навчання населення Правил дорожнього руху
та медичного огляду водіїв, необхідністю посилення контролю за
експлуатаційним станом автомобілів і удосконалення організації
дорожнього руху, а також відсутністю коштів на проведення
непершочергових заходів.
Всупереч Закону України "Про дорожній рух" ( 3353-12 )
ліквідуються служби безпеки руху в автогосподарствах. Не
дотримуються терміни проведення міжремонтних робіт на дорогах і
вулицях, не виконуються вимоги державного стандарту щодо
обов'язкового нанесення на них у повному обсязі ліній розмітки.
Майже на 80 відсотках перехресть не замінено апаратуру
світлофорного регулювання, термін експлуатації якої вичерпався.
Крім того, більшість професійно-технічних закладів та
загальноосвітніх шкіл не має належної матеріально-технічної бази
для поглибленого засвоєння дітьми Правил дорожнього руху та
підготовки водіїв.
Відбірні комісії медичних закладів не мають необхідних
приладів та апаратури для проведення медичного огляду водіїв
транспортних засобів. Медичні заклади, розташовані поблизу доріг,
не оснащено належним чином обладнанням і транспортом для
термінового надання першої медичної допомоги потерпілим у ДТП.
Враховуючи ситуацію, яка склалася із забезпеченням безпеки
дорожнього руху, та вимоги статті 4 Закону України "Про дорожній
рух" розроблена зазначена Програма, яка передбачає розроблення і
впровадження організаційних та інженерно-технічних заходів,
спрямованих на забезпечення збереження життя і майна громадян,
поліпшення умов руху.

Мета та головні напрями Програми
забезпечення безпеки дорожнього руху та
екологічної безпеки транспортних засобів

Метою Програми є забезпечення безпеки дорожнього руху на
автомобільних дорогах, вулицях і залізничних переїздах, дотримання
екологічних вимог експлуатації транспортних засобів та поглиблення
інтеграції в транспортну мережу Європейського співтовариства
шляхом здійснення комплексу взаємопов'язаних заходів за такими
напрямами:
1) створення органів управління у сфері безпеки дорожнього
руху;
2) удосконалення профілактичної та освітньої діяльності у
сфері безпеки дорожнього руху;
3) удосконалення конструкції транспортних засобів, засобів
технологічного зв'язку, поліпшення стану доріг, вулиць і
залізничних переїздів;
4) медичне забезпечення безпеки дорожнього руху та
удосконалення системи збереження життя і здоров'я потерпілих у
ДТП;
5) забезпечення розроблення, виробництва, проведення
науково-дослідних випробувань і впровадження технічних засобів та
апаратури автоматизованих систем гнучкого керування дорожнім
рухом, контролю швидкісних режимів та екологічного стану довкілля;
6) інформаційне, науково-технічне і нормативно-правове
забезпечення безпеки дорожнього руху та екологічної безпеки
транспортних засобів.
Головні напрями Програми та обсяги фінансування основних
видів робіт подано в додатку N 1 до цієї Програми.

Створення органів управління у
сфері безпеки дорожнього руху

З метою забезпечення належної організаційної роботи
підприємств, установ та організацій, широкого залучення трудових
колективів і громадськості до забезпечення безпеки дорожнього руху
Програмою передбачається створення спеціалізованих служб в
апаратах Ради міністрів Автономної Республіки Крим та місцевих
державних адміністрацій.
Водночас передбачається створення Українського медичного
центру безпеки дорожнього руху з його філіями для організації та
здійснення медичного забезпечення безпеки дорожнього руху.
Основні заходи щодо реалізації цього напряму подано в додатку
N 2 до цієї Програми.

Удосконалення профілактичної та освітньої діяльності
у сфері безпеки дорожнього руху

Основна мета цього напряму полягає у формуванні у різних груп
учасників дорожнього руху усвідомлення необхідності дотримання
належної дисципліни та в удосконаленні процесу навчання правил
поведінки на дорогах і підготовки водіїв, підвищення рівня їх
кваліфікації на оновленій матеріально - освітній базі та за
допомогою сучасних навчально-методичних матеріалів.
Профілактична діяльність спрямовуватиметься переважно на
підготовку та випуск цільових спеціалізованих інформаційних
програм на базі використання існуючих систем радіотрансляції і
телебачення, видання та розповсюдження літератури та іншої
друкованої продукції з питань безпеки дорожнього руху тощо.
Основні заходи щодо реалізації цього напряму подано в
додатку N 3 до цієї Програми.

Удосконалення конструкції транспортних засобів, засобів
технологічного зв'язку і приладів контролю за рівнем викидів
забруднюючих речовин у довкілля, поліпшення стану доріг,
вулиць і залізничних переїздів

Метою цього напряму є створення досконалих конструкцій
транспортних засобів, приладів контролю за рівнем викидів
забруднюючих речовин у довкілля та засобів технологічного зв'язку,
приведення у належний стан доріг, вулиць, залізничних переїздів.
Програмою передбачається розроблення експериментальних схем
розвитку магістральної вулично-дорожньої мережі з елементами
удосконалення організації руху транспорту і пішоходів у містах з
населенням від 100 тис. чоловік і більше.
Дійовими заходами забезпечення безпечних та комфортних умов
руху на дорогах загального користування буде проведення на
аварійно-небезпечних ділянках і в місцях концентрації ДТП дорожніх
робіт для нанесення шорсткого покриття на 53 тис. км доріг,
встановлення та заміна майже 350 тис. дорожніх знаків, нанесення
ліній дорожньої розмітки з використанням високоякісних матеріалів
на всіх дорогах державного значення та на 25 відсотках інших
доріг, заміна і поновлення 550 км транспортних та пішохідних
огороджень, влаштування і ремонт 750 км тротуарів та велодоріжок
уздовж доріг загального користування в населених пунктах,
поновлення функціонування електроосвітлення та технологічного
зв'язку.
Основні заходи щодо реалізації цього напряму подано в
додатку N 4 до цієї Програми.

Медичне забезпечення безпеки дорожнього руху та
удосконалення системи збереження життя і здоров'я
потерпілих у ДТП

Метою цього напряму є реорганізація системи проведення
медичного огляду водіїв транспортних засобів шляхом визначення
психофізіологічних параметрів та розроблення критеріїв
психофізіологічного добору водіїв із внесенням відповідних змін та
доповнень до нормативів проведення медичних оглядів.
Передбачається також змінити існуючий порядок медичного
навчання та перепідготовки водіїв транспортних засобів і
працівників ДАІ в частині відпрацювання навичок надання першої
медичної допомоги потерпілим у ДТП.
З цією метою необхідно остаточно визначити медичні заклади,
розташовані поблизу доріг, персонал яких виїжджатиме на місця ДТП
та надаватиме першу медичну допомогу потерпілим у ДТП, а також
оснастити їх реанімобілями травматичного профілю, необхідним
медичним обладнанням та засобами радіозв'язку. При цьому
передбачається організувати в Україні виробництво протишокових
костюмів, аварійно-рятувальних інструментів та уніфікованого
медичного оснащення автотранспортних засобів і забезпечити ними
стаціонарні пости ДАІ, залізничні переїзди, які охороняються,
тощо.
Водночас передбачається здійснити підготовку і видання
інформаційних та довідкових матеріалів і пам'яток з вміщенням у
них відомостей стосовно розташування та порядку роботи медичних
закладів, персонал яких виїжджатиме на місця ДТП і надаватиме
першу медичну допомогу.
Основні заходи щодо реалізації цього напряму подано в
додатку N 5 до цієї Програми.

Забезпечення розроблення, виробництва, проведення науково-
дослідних випробувань і впровадження технічних засобів та
апаратури автоматизованих систем гнучкого керування дорожнім
рухом, контролю швидкісних режимів та екологічного стану
довкілля

Основною метою напряму є проведення науково-дослідних,
дослідно-конструкторських та проектних розробок і впровадження
технічних засобів та автоматизованих систем керування дорожнім
рухом для запобігання виникненню місць концентрації ДТП і затримки
руху автотранспорту на перехрестях.
При цьому передбачається здійснення розробок і налагодження
виробництва всього комплексу високоякісних та економічних
технічних засобів і засобів автоматизованих систем керування
дорожнім рухом, контролю за швидкісними режимами руху транспортних
засобів та екологічного стану довкілля.
Впровадження зазначених засобів та апаратури і раціональних
методів їх застосування здійснюватиметься виключно на підставі
аналізу характеристик та умов дорожнього руху на вулично-дорожній
мережі, розроблення відповідних заходів та проведення попередніх
випробовувань у кожному регіоні.
Особлива увага приділятиметься виробництву і впровадженню
конкурентоспроможних засобів забезпечення безпеки дорожнього руху
та контролю за екологічним станом довкілля з використанням
сучасної електронно-обчислювальної техніки.
Для своєчасного отримання повідомлень про ДТП передбачається
обладнати засобами радіозв'язку центральні пункти керування
дорожнім рухом, регульовані перехрестя і транспортні засоби, що
рухаються за встановленими маршрутами.
Основні заходи щодо реалізації цього напряму подано в
додатку N 6 до цієї Програми.

Інформаційне, науково-технічне і нормативно-правове
забезпечення безпеки дорожнього руху та екологічної
безпеки транспортних засобів

Однією з важливих умов реалізації Програми є проведення
науково-дослідних робіт з метою формування інформаційної
науково-технічної та нормативно-правової бази, що стосується
безпеки дорожнього руху і дотримання екологічних вимог
експлуатації транспортних засобів.
При цьому передбачається внесення змін та доповнень до
законодавства, яке регулює порядок видачі суб'єктам
підприємницької діяльності спеціальних дозволів (ліцензій) на
проведення робіт з технічного обслуговування та ремонту рухомого
складу автомобільного транспорту вітчизняного виробництва за
екологічними параметрами, розроблення норм споживання палива
транспортними засобами, порядку перевезення небезпечних,
великовагових та великогабаритних вантажів автомобільним
транспортом тощо.
Передбачається закінчити розроблення всього пакета
нормативно-правових актів стосовно удосконалення організації
дорожнього руху та облаштування вулично-дорожньої мережі.
Водночас здійснюватимуться роботи, пов'язані із створенням
банку даних про водіїв, транспортні засоби, дороги і вулиці та
інформаційно-аналітичних систем оброблення відомостей про
перевезення спеціальних вантажів.
Основні заходи щодо реалізації цього напряму подано в
додатку N 7 до цієї Програми.

Фінансове забезпечення Програми

Фінансування заходів Програми передбачається здійснювати за
рахунок коштів державного бюджету, республіканського бюджету
Автономної Республіки Крим, місцевих бюджетів, власних коштів
підприємств, позабюджетних та інших фондів.
При цьому загальний обсяг асигнувань за рахунок коштів
державного бюджету для виконання заходів Програми на
1998-2001 роки становитиме 101315 тис. гривень, в тому числі на
1999 рік - 39890 тис. гривень.
Витрати, пов'язані з будівництвом, реконструкцією, ремонтом
та утриманням автомобільних доріг, здійснюватимуться за рахунок
відповідних дорожніх фондів.

Механізм реалізації Програми, організація
управління та контролю за ходом її реалізації

Програма розрахована на 1998-2001 роки і має бути реалізована
шляхом проведення заходів і робіт, передбачених головними
напрямами.
Координацію діяльності, пов'язаної з реалізацією Програми,
здійснює Державна комісія з безпеки дорожнього руху.
Для організації роботи з реалізації Програми у
заінтересованих міністерствах та інших центральних органах
виконавчої влади створюються робочі групи.
Реалізація заходів Програми на регіональних та галузевих
рівнях здійснюватиметься на підставі угод центральних і місцевих
органів виконавчої влади з підприємствами, установами та
організаціями України.
Контроль за виконанням заходів Програми здійснює Міністерство
внутрішніх справ.

Оцінка ефективності і соціально-економічних
результатів реалізації Програми

Внаслідок реалізації Програми очікується ліквідація на
дорогах причин виникнення місць концентрації ДТП та зменшення на
15 - 20 відсотків кількості загиблих у ДТП, удосконалення умов
руху і регулювання на дорогах, створення мережі оперативного
зв'язку в системі МВС та підвищення якості надання допомоги
потерпілим у ДТП.

Додаток N 1
до Програми забезпечення безпеки дорожнього руху
та екологічної безпеки транспортних засобів

Головні напрями Програми забезпечення безпеки дорожнього руху
та екологічної безпеки транспортних засобів

——————————————————————————————————————————————————————————————————————————————————————————————
Зміст заходу | Термін | Обсяг | Виконавці | Примітка
| виконання, |фінансування| |
| роки | за рахунок | |
| | державного | |
| | бюджету, | |
| |тис. гривень| |
| |(у цінах на | |
| | 1 червня | |
| | 1997 р.) | |
——————————————————————————————————————————————————————————————————————————————————————————————
1. Створення органів управління 1998 місцеві обсяг фінансування
у сфері безпеки дорожнього державні визначається
руху адміністрації виконавцем
1998 - 2001 2000 МОЗ
1999 600 -"-
2. Удосконалення профілактичної 1998 - 2001 1500 МВС
та освітньої діяльності у 1999 500 -"-
сфері безпеки дорожнього 1998 - 2001 72460 Міносвіти додаткові обсяги
руху місцеві фінансування з
державні позабюджетних
адміністрації джерел
визначаються
співвиконавцем
1999 29985 -"- -"-
1998 - 2001 50 Мінагропром
1999 20 -"-
1998 - 2001 Мінпраці обсяги фінансуван-
Міносвіти ня з позабюджетних
МОЗ джерел визначають-
ся виконавцями
1999 -"- -"-
3. Удосконалення конструкції 1998 - 2001 1200 Держбуд додатковий обсяг
транспортних засобів, засобів місцеві фінансування
технологічного зв'язку і державні визначається
приладів контролю за рівнем адміністрації співвиконавцем
викидів забруднюючих речовин 1999 290 -"- -"-
у довкілля, поліпшення стану 1998 - 2001 650 Мінтранс
доріг, вулиць і залізничних 1999 210 -"-
переїздів 1998 - 2001 990 Мінпромполітики
Мінекобезпеки
1999 520 -"-

4. Медичне забезпечення 1998 - 2001 8050 МОЗ додаткові обсяги
безпеки дорожнього руху місцеві фінансування
шляхом удосконалення державні визначаються
надання першої медичної адміністрації співвиконавцем
допомоги та створення 1999 2950 -"- -"-
системи збереження життя і
здоров'я потерпілих 1998 - 2001 МОЗ обсяги фінансуван-
внаслідок ДТП Мінпраці ня з позабюджетних
джерел визначають-
ся виконавцями
5. Забезпечення розроблення, 1998 - 2001 8000 МВС
проведення 1999 2500 -"-
науково-дослідних 1998 - 2001 МВС обсяг фінансування
випробувань, виробництва і місцеві визначається спів-
впровадження технічних державні виконавцем згідно
засобів та апаратури адміністрації із статтею 6 Закону
автоматизованих систем України "Про
гнучкого керування дорожнім дорожній
рухом та контролю рух" ( 3353-12 )
швидкісних режимів 1999 -"- -"-

6. Інформаційне, 1998 - 2001 4080 МВС
науково-технічне і 1999 1410 -"-
нормативно-правове 1999 - 2001 400 Держбуд
забезпечення безпеки 1999 230 -"-
дорожнього руху та 1999 - 2001 300 МОЗ
екологічної безпеки 1999 85 -"-
транспортних засобів 1999 - 2001 150 Мінпромполітики
1999 55 -"-
1999 - 2001 1485 Мінтранс
1999 535 -"-

——————————————————————————————————————————————————————————————————————————————————————————————
Усього 1998 - 2001 101315
1999 39890

Додаток N 2
до Програми забезпечення безпеки дорожнього руху
та екологічної безпеки транспортних засобів

Створення органів управління у сфері безпеки дорожнього руху

——————————————————————————————————————————————————————————————————————————————————————————————
Зміст заходу | Термін | Обсяг | Виконавці | Примітка
| виконання, |фінансування| |
| роки | за рахунок | |
| | державного | |
| | бюджету, | |
| |тис. гривень| |
| |(у цінах на | |
| | 1 червня | |
| | 1997 р.) | |
——————————————————————————————————————————————————————————————————————————————————————————————
1. Створення служб безпеки 1998 - 2001 місцеві обсяг фінансування
дорожнього руху в апаратах державні визначається
Ради міністрів Автономної адміністрації виконавцем згідно
Республіки Крим (3 одиниці), із статтею 6 Закону
обласних державних України "Про
адміністрацій (по 3 одиниці), дорожній
Київської міської державної рух" ( 3353-12 )
адміністрації (4 одиниці) і
Севастопольської міської
державної адміністрації
(2 одиниці), районних
державних адміністрацій
(по 2 одиниці)

2. Створення Українського 1998 - 2001 2000 МОЗ
медичного центру безпеки 1999 600 -"-
дорожнього руху та його
філій у 25 областях, містах
Києві та Севастополі

——————————————————————————————————————————————————————————————————————————————————————————————
Усього 1998 - 2001 2000
1999 600

Додаток N 3
до Програми забезпечення безпеки дорожнього руху
та екологічної безпеки транспортних засобів

Удосконалення профілактичної та освітньої діяльності
у сфері безпеки дорожнього руху

——————————————————————————————————————————————————————————————————————————————————————————————
Зміст заходу | Термін | Обсяг | Виконавці | Примітка
| виконання, |фінансування| |
| роки | за рахунок | |
| | державного | |
| | бюджету, | |
| |тис. гривень| |
| |(у цінах на | |
| | 1 червня | |
| | 1997 р.) | |
——————————————————————————————————————————————————————————————————————————————————————————————
1. Формування суспільної думки
щодо проблем безпеки
дорожнього руху,
у тому числі:
проведення соціологічних 1998 - 2001 30 МВС
досліджень серед населення; 1999 10 -"-
створення на Українському 1998 - 2001 210 -"-
радіо спеціального каналу 1999 70 -"-
"Авторадіо" та організація
навчально-розважальних
програм;
висвітлення питань безпеки 1998 - 2001 90 -"-
дорожнього руху (не менше 1999 30 -"-
ніж 70 годин на рік) по
телебаченню (документальні
та ігрові передачі,
спеціалізована реклама,
навчання поведінки на дорозі
та надання першої медичної
допомоги потерпілим у ДТП,
організація прямих
репортажів з місць скоєння
ДТП з тяжкими наслідками,
залів суду);
створення та демонстрація 1998 - 2001 150 МВС
серії відеофільмів з питань 1999 50 -"-
безпеки дорожнього руху;
проведення радіопередач з 1998 - 2001 30 -"-
питань безпеки дорожнього 1999 10 -"-
руху (не менше ніж 80 годин
на рік);
забезпечення видання 1998 - 2001 420 -"-
тематичної літератури, 1999 140 -"-
друкованої продукції з
безпеки дорожнього руху
(інформаційні листівки,
пам'ятки, буклети);
проведення (щорічно) оглядів 1998 - 2001 450 -"-
роботи та зльотів загонів 1999 150 -"-
юних інспекторів руху;
проведення "третього тижня" 1998 - 2001 120 -"-
безпеки дорожнього руху та 1999 40 -"-
загальнодержавних рейдів,
місячників, операцій,
автопробігів тощо

2. Удосконалення системи 1998 - 2001 13000 Міносвіти
навчання дітей безпечної 1999 5900 -"-
поведінки на дорогах і
вулицях шляхом підготовки та
видання підручників,
навчальних і методичних
посібників, дидактичних та
відеоматеріалів

3. Розроблення та видання 1998 - 2001 460 -"-
науково-методичних 1999 85 -"-
рекомендацій з питань
безпеки дорожнього руху та
екологічної безпеки
транспортних засобів

4. Перепідготовка педагогічних 1998 - 2001 3000 Міносвіти
працівників для забезпечення 1999 1000 -"-
у загально-освітніх,
професійно-технічних і вищих
закладах освіти вивчення
питань безпеки дорожнього
руху та екологічної безпеки
транспортних засобів

5. Нормативно-методичне 1998 - 2001 50 Мінагропром
оснащення навчальних 1999 20 -"-
закладів Мінагропрому та
проведення на їх базі
навчальних зборів керівників
і спеціалістів сільського
господарства з безпеки
дорожнього руху

6. Створення "модельного 1998 - 2001 6000 Міносвіти
центру" навчання водіїв, 1999 3000 -"-
інших категорій населення
(на зразок таких центрів у
розвинутих країнах
Європейського
співтовариства) з подальшим
поширенням досвіду роботи в
них

7. Створення у загальноосвітніх 1998 - 2001 20000 Міносвіти додатковий обсяг
школах та місцеві фінансування
пррофесійно-технічних державні визначається
училищах відповідних умов адміністраці співвиконавцем
(обладнання класів) для 1999 10000 -"- -"-
навчання учнів Правил
дорожнього руху

8. Зміцнення 1998 - 2001 30000 Міносвіти додатковий обсяг
матеріально-технічної бази місцеві фінансування
навчальних закладів, які державні визначається
здійснюють підготовку водіїв адміністраці співвиконавцем
транспортних засобів, з 1999 10000 -"- -"-
метою проведення
навчально-виховного процесу
на якісно новому рівні

9. Розроблення конструкторської
документації, програмного
забезпечення та дослідних
зразків:
системи комп'ютерних 1998 - 2001 Мінпраці обсяги
програмно-апаратних Міносвіти фінансування з
тренажерів із МОЗ позабюджетних
психофізіологічним контуром джерел
для навчання водіння та визначаються
поглибленої перевірки знань виконавцями
Правил дорожнього руху в
умовах максимального
наближення до реальних;
типових програмних засобів 1998 - 2001 -"- -"-
та системи комп'ютерних
навчальних і тестових
програм для підвищення рівня
загальної кваліфікації і
медичних знань водіїв та
інших учасників дорожнього
руху

——————————————————————————————————————————————————————————————————————————————————————————————
Усього 1998 - 2001 74010
1999 30505

Додаток N 4
до Програми забезпечення безпеки дорожнього руху
та екологічної безпеки транспортних засобів

Удосконалення конструкції транспортних засобів, засобів
технологічного зв'язку і приладів контролю за рівнем
викидів забруднюючих речовин у довкілля, поліпшення
стану доріг, вулиць і залізничних переїздів

——————————————————————————————————————————————————————————————————————————————————————————————
Зміст заходу | Термін | Обсяг | Виконавці | Примітка
| виконання, |фінансування| |
| роки | за рахунок | |
| | державного | |
| | бюджету, | |
| |тис. гривень| |
| |(у цінах на | |
| | 1 червня | |
| | 1997 р.) | |
——————————————————————————————————————————————————————————————————————————————————————————————
1. Розроблення конструкторської
документації, виготовлення
дослідних зразків та
проведення технологічних
випробовувань:
допоміжних гальмових систем 1999 - 2001 450 Держбуд
трамвайних вагонів для 1999 100 -"-
забезпечення зупинки під час
аварійних ситуацій;
автоматизованих систем 1999 - 2001 350 -"-
блокування руху трамвайних 1999 90 -"-
вагонів під час перевищення
допустимої швидкості руху;
машин і механізмів для 1999 - 2001 650 Мінтранс
нанесення ліній дорожньої 1999 210 -"-
розмітки та приладів
контролю за експлуатаційним
станом доріг;
детектора визначення рівня 1999 - 2001 300 Мінпромполітики
забруднення довкілля Мінекобезпеки
(еко-тест); 1999 140 -"-
автоматичного 1999 - 2000 130 -"-
газоаналізатора виміру СО, 1999 80 -"-
СН та частоти обертань
колінчастого вала у
карбюраторних двигунах;
димоміра для дизельних 1999 - 2000 130 -"-
двигунів; 1999 80 -"-
екологічного поста з 1999 - 2000 200 -"-
документальною фіксацією 1999 120 -"-
результатів виміру;
прилада-індикатора виявлення 1999 - 2000 90 Мінпромполітики
наявності алкоголю у водіїв; 1999 50 -"-
засобів контролю та 1999 - 2000 140 Мінпромполітики
інструктивного документа Мінекобезпеки
щодо їх застосування під час 1999 50 -"-
транспортування
вибухонебезпечних та
токсичних речовин
автомобільним танспортом

2. Розроблення
експериментальних схем
розвитку магістральної
вулично-дорожньої мережі та
організації руху транспорту
і пішоходів у містах, у тому
числі з населенням:
понад 1 млн. чоловік 1999 - 2000 200 Держбуд
(м. Одеса) 1999 50 -"-
до 500 тис. чоловік 1999 - 2000 150 -"-
(м. Чернігів) 1999 30 -"-
до 100 тис. чоловік 1999 - 2000 50 -"-
(м. Бровари) 1999 20 -"-

3. Розроблення схем розвитку 1999 - 2001 Держбуд обсяг фінансування
вулично-дорожньої мережі та місцеві визначається
організації руху транспорту державні співвиконавцем
і пішоходів для міст з адміністрації згідно із стат-
населенням від 100 тис. тею 6 Закону Украї-
чоловік і більше ни "Про дорожній
рух" ( 3353-12 )

4. Проведення на дорогах
загального користування в
місцях концентрації ДТП і на
аварійно-небезпечних
ділянках необхідних дорожніх
робіт, у тому числі:
нанесення шорсткого покриття 1998 - 2001 Мінтранс обсяг фінансування
на 53 тис. км. доріг; визначається
виконавцем під час
формування витрат,
пов'язаних з
будівництвом,
ремонтом та
утриманням
автомобільних
доріг загального
користування
оснащення ділянок доріг 1998 - 2001 -"- -"-
технічними засобами
організації дорожнього руху
(дорожні знаки, розмітка,
огородження);
розроблення проектів 1998 - 2001 -"- -"-
удосконалення організації
дорожнього руху на
30 тис. км доріг державного
значення;
облаштування та ремонт 1998 - 2001 -"- -"-
750 км. тротуарів і велодорі-
жок уздовж доріг загального
користування в населених
пунктах;
поновлення функціонування 1998 - 2001 Мінтранс обсяг
технологічного зв'язку та фінансування
електроосвітлення на дорогах визначається
державного значення; виконавцем під
час формування
витрат, пов'язаних
з будівництвом,
ремонтом та
утриманням
автомобільних
доріг загального
користування
оснащення місць проведення 1998 - 2001 -"- -"-
дорожніх робіт комплектами
огородження (2 тис. комплек-
тів)
——————————————————————————————————————————————————————————————————————————————————————————————
Усього 1998 - 2001 2840
1999 1020

Додаток N 5
до Програми забезпечення безпеки дорожнього руху
та екологічної безпеки транспортних засобів

Медичне забезпечення безпеки дорожнього руху
та удосконалення системи збереження
життя і здоров'я потерпілих у ДТП

——————————————————————————————————————————————————————————————————————————————————————————————
Зміст заходу | Термін | Обсяг | Виконавці | Примітка
| виконання, |фінансування| |
| роки | за рахунок | |
| | державного | |
| | бюджету, | |
| |тис. гривень| |
| |(у цінах на | |
| | 1 червня | |
| | 1997 р.) | |
——————————————————————————————————————————————————————————————————————————————————————————————
1. Створення єдиної системи
медико-психофізіологічної
експертизи придатності
водіїв до безпечного
здійснення транспортної
діяльності, в тому числі:
розроблення Положення про 1999 50 МОЗ
медичний огляд;
запровадження спеціалізації 1998 - 2001 550 -"-
медиків; 1999 90 -"-
створення та оснащення 1998 - 2001 2300 МОЗ додаткові обсяги
районних медичних закладів, місцеві фінансування
де проходять медичний огляд державні визначаються
водії; адміністрації співвиконавцем
1999 450 -"- -"-
матеріально-технічне 1998 - 2001 -"- обсяги
забезпечення структури фінансування
медичного забезпечення визначаються
безпеки дорожнього руху співвиконавцем

2. Розроблення Положення про 1998 - 2001 70 МОЗ
діяльність медичних 1999 70 -"-
закладів, розташованих
поблизу доріг;
3. Створення єдиної системи
медичного навчання та
перепідготовки водіїв і
працівників ДАІ, в тому
числі:
розроблення нормативного 1999 180 МОЗ
документа та комплексу
методичного забезпечення
розроблення, виготовлення 1998 - 2001 1700 МОЗ додаткові обсяги
наочних навчальних місцеві фінансування
посібників, приладів, державні визначаються
тренажерів та іншого адміністрації співвиконавцем
оснащення для забезпечення
навчального процесу 1999 300 -"- -"-

4. Розроблення змін та 1998 - 2001 200 МОЗ додаткові обсяги
доповнень до 1999 100 -"- фінансування з
інформаційно-довідкових позабюджетних
матеріалів про медичні джерел
заклади, розташовані поблизу визначаються
доріг, та забезпечення виконавцями
видання відповідних пам'яток
про зазначені заклади

5. Забезпечення 1998 - 2001 3000 МОЗ -"-
централізованого виробництва МВС
та сертифікації медичного 1999 1710 -"- -"-
оснащення для транспортних
засобів, стаціонарних та
пересувних постів ДАІ,
залізничних переїздів, що
охороняються, та
дорожньо-експлуатаційних
служб, а також розроблення
та виробництво
аварійно-рятувальних
інструментів і протишокових
костюмів
6. Розроблення, виготовлення 1998 - 2001 МОЗ -"-
дослідного зразка та Мінпраці
випробування комп'ютерного
психофізіологічного
комплексу для здійснення
профвідбору і передрейсової
перевірки водіїв різних
категорій

7. Розроблення мікромініатюрних 1998 - 2001 -"- -"-
пристроїв для моніторингу і
контролю за
психофізіологічним станом
водіїв
——————————————————————————————————————————————————————————————————————————————————————————————
Усього 1998 - 2001 8050
1999 2950

Додаток N 6
до Програми забезпечення безпеки дорожнього руху та
екологічної безпеки транспортних засобів

Забезпечення розроблення, виробництва, проведення
науково-дослідних випробувань і впровадження
технічних засобів та апаратури автоматизованих
систем гнучкого керування дорожнім рухом
та контролю швидкісних режимів

——————————————————————————————————————————————————————————————————————————————————————————————
Зміст заходу | Термін | Обсяг | Виконавці | Примітка
| виконання, |фінансування| |
| роки | за рахунок | |
| | державного | |
| | бюджету, | |
| |тис. гривень| |
| |(у цінах на | |
| | 1 червня | |
| | 1997 р.) | |
——————————————————————————————————————————————————————————————————————————————————————————————
1. Розроблення конструкторської
документації та програмного
забезпечення, виготовлення
дослідних зразків і
проведення технологічних
випробувань всього комплексу
автоматизованих систем, у
тому числі:
дорожніх контролерів на 1999 300 МВС
сучасній елементній базі з
меншими витратами коштів на
їх застосування;
обладнання пунктів керування 1998 - 2001 700 -"-
дорожніми контролерами на 1999 400 -"-
сучасній елементній базі,
детекторів транспорту для
них та інших допоміжних
технічних засобів
автоматизованих систем з
розширеними програмними і
функціональними можливостями

2. Виготовлення і монтаж 1999 200 -"-
лабораторного обладнання для
проведення випробувань
технічних засобів та
апаратури автоматизованих
систем керування дорожнім
рухом

3. Розроблення інструкції про 1998 - 2001 50 -"-
склад і порядок проектування 1999 40 -"-
технології організації
дорожнього руху із
застосуванням апаратури його
координованого регулювання

4. Проведення досліджень 1999 - 2001 800 МВС
характеристик та умов 1999 200 -"-
дорожнього руху
вулично-дорожньої мережі
(обстеження 4,5 тис.
регульованих перехресть) для
визначення і наукового
обгрунтування причин та умов
виникнення місць
концентрації ДТП, затримок
руху автотранспорту та
перевищення допустимого
рівня викидів забруднюючих
речовин у довкілля

5. Розроблення раціональних 1999 - 2001 2200 МВС
форм і методів створення 1999 500 -"-
технології організації
дорожнього руху із
застосуванням гнучкого
скоординованого регулювання,
в тому числі заходів
оперативного реагування на
затримки транспорту під час
ДТП, на порушення швидкісних
режимів руху транспортних
засобів

6. Проведення науково-дослідних 1999 - 2001 3000 МВС
випробувань технічних 1999 810 -"-
засобів та апаратури
автоматизованих систем
гнучкого керування дорожнім
рухом (не менше ніж на 300
регульованих перехрестях) з
подальшим поширенням досвіду
ліквідації причин та умов
появи місць концентрації ДТП

7. Впровадження всього 1998 - 2001 МВС обсяг
комплексу технічних засобів місцеві фінансування
та апаратури автоматизованих державні визначається
систем на 3,5 тис. адміністрації співвиконавцем
регульованих перехресть, у згідно із
тому числі в: статтею 6
Автономній Республіці Крим - Закону України
на 80 перехрестях; областях: "Про дорожній
Вінницькій - 75, рух" ( 3353-12 )
Волинській - 45,
Дніпропетровській - 350,
Донецькій - 455,
Житомирській - 95,
Закарпатській - 25,
Запорізькій - 250,
Івано-Франківській - 40,
Київській - 80,
Кіровоградській - 25,
Луганській - 175,
Львівській - 100,
Миколаївській - 60,
Одеській - 50,
Полтавській - 150,
Рівненській - 40,
Сумській - 30,
Тернопільській - 30,
Харківській - 100,
Херсонській - 80,
Хмельницькій - 60,
Черкаській - 150,
Чернігівській - 45,
Чернівецькій - 50, у містах:
Києві - 410, Одесі - 150,
Севастополі - 45, Харкові -
на 250 перехрестях

8. Супроводження і контроль 1998 -2001 750 МВС
якості впровадження 1999 50 -"-
технічних засобів та
апаратури автоматизованих
систем керування дорожнім
рухом
——————————————————————————————————————————————————————————————————————————————————————————————
Усього 1998 - 2001 8000
1999 2500

{ Текст підготовлено Відділом баз данних НПД УКС ВР }

Додаток N 7
до Програми забезпечення безпеки дорожнього руху
та екологічної безпеки транспортних засобів

Інформаційне, науково-технічне і нормативно-правове
забезпечення безпеки дорожнього руху та екологічної
безпеки транспортних засобів

——————————————————————————————————————————————————————————————————————————————————————————————
Зміст заходу | Термін | Обсяг | Виконавці | Примітка
| виконання, |фінансування| |
| роки | за рахунок | |
| | державного | |
| | бюджету, | |
| |тис. гривень| |
| |(у цінах на | |
| | 1 червня | |
| | 1997 р.) | |
——————————————————————————————————————————————————————————————————————————————————————————————
1. Розроблення:
1) положень про:
застосування системи 1998 - 2001 Мінпраці обсяги фінансування
комп'ютерних Міносвіти з позабюджетних
програмно-апаратних МОЗ джерел визначаються
тренажерів із виконавцями
психофізіологічним контуром;
застосування типових 1999 - 2001 Мінпраці -"-
програмних засобів та Міносвіти
системи комп'ютерних
навчальних і тестових систем
для підвищення загальної
кваліфікації медичної
компетенції водіїв та інших
учасників дорожнього руху;
пункти інструментального 1999 - 2000 215 Мінтранс
контролю технічного стану 1999 70 -"-
дорожніх транспортних
засобів та принципи їх
розміщення і функціонування;
порядок розроблення і 1999 - 2000 300 -"-
введення в дію постійних та 1999 100 -"-
тимчасових базових норм
витрат палива на
автомобільному транспорті;
економічне стимулювання 1999 - 2000 55 Мінтранс
зниження шкідливого впливу Мінекобезпеки
автотранспорту на довкілля 1999 15 -"-
шляхом використання
неетильованого бензину,
природного газу,
нейтралізаторів
2) правил:
перевезень великовагових та 1999 - 2000 165 Мінтранс
великогабаритних вантажів 1999 55 -"-
автомобільним транспортом;
перевезень небезпечних 1999 - 2000 195 Мінтранс
вантажів автомобільним МОЗ
транспортом; Мінекобезпеки
1999 65 -"-
ведення державного 1999 - 2000 30 МОЗ
статистичного обліку надання 1999 10 -"-
медичної допомоги потерпілим
під час ДТП;
3) загальних вимог з 1999 35 Мінтранс
безпеки руху до суб'єктів
підприємницької діяльності,
що здійснюють перевезення
вантажів і пасажирів
автомобільним транспортом;
4) змін до законодавства, 1999 - 2000 140 -"-
яке регулює порядок 1999 35 -"-
ліцензування суб'єктів
підприємницької діяльності,
щодо виконання робіт з
технічного обслуговування та
ремонту транспортних
засобів;
5) медикопсихофізіологіч- 1999 - 2000 240 МОЗ
них вимог до водіїв; Мінтранс
Мінпраці
1999 65 -"-
6) інструкції схеми 1999 50 Держбуд
розвитку магістральних
вулично-дорожніх мереж та
організації руху транспорту
і пішоходів для міст з
населенням 100 тис. чоловік
і більше
7) державних стандартів
України:
інформаційна технологія. 1999 - 2000 40 МВС
Комплекс стандартів 1999 20 -"-
автоматизованих систем.
Засоби технічні периферійні
автоматизованих систем
керування дорожнім рухом.
Типи та загальні технічні
вимоги;
автоматизовані системи 1999 - 2000 30 МВС
керування дорожнім рухом. 1999 10 -"-
Умовні позначення на схемах
та планах;
світлофори дорожні. Загальні 1999 - 2000 40 -"-
технічні вимоги. Правила 1999 10 -"-
застосування;
автоматизовані системи 1999 - 2000 40 -"-
керування дорожнім рухом. 1999 10 -"-
Загальні вимоги;
розмітка дорожня. Технічні 1999 - 2000 50 -"-
вимоги. Методи контролю. 1999 10 -"-
Правила застосування;
знаки дорожні. Загальні 1999 - 2000 50 -"-
технічні умови. Методи 1999 10 -"-
контролю. Правила
застосування;
дорожній транспорт. Поїзди 1999 - 2000 30 -"-
автомобільні. Вимоги безпеки 1999 20 -"-
дорожнього руху;
дорожній транспорт. Причепи 1999 - 2000 30 -"-
до легкових автомобілів. 1999 20 -"-
Загальні технічні умови щодо
безпеки дорожнього руху;
трамвайні вагони. 1999 - 2000 60 Держбуд
Експлуатаційні вимоги 1999 50 -"-
безпеки до технічного стану.
Методи перевірки;
Засоби міського 1999 - 2000 30 -"-
електротранспорту. Типи. 1999 20 -"-
Терміни та визначення;
Засоби міського 1999 - 2000 30 Держбуд
електротранспорту. Загальні 1999 20 -"-
вимоги до безпеки
конструкції;
гальмові системи та 1999 - 2000 60 -"-
гальмівні властивості 1999 50 -"-
тролейбусів. Технічні
вимоги. Методи випробувань;
гальмові системи та 1999 - 2000 60 -"-
гальмівні властивості 1999 10 -"-
трамвайних вагонів. Технічні
вимоги. Методи випробувань;
керованість тролейбусів. 1999 - 2000 50 -"-
Технічні вимоги. Методи 1999 10 -"-
випробувань;
засоби міського 1999 - 2000 30 -"-
електротранспорту. Кабіна 1999 10 -"-
водія. Технічні вимоги.
Методи випробувань;
трамвайні вагони. Зовнішні 1999 - 2000 30 -"-
світлові прилади. Технічні 1999 10 -"-
вимоги. Методи випробувань;
транспортна медична аптечка. 1999 - 2000 30 МОЗ
Загальні вимоги; 1999 10 -"-
огородження дорожнє металеве 1999 - 2000 30 Мінтранс
бар'єрного типу. Технічні 1999 10 -"-
умови. Правила застосування;
огородження дорожнє 1999 - 2000 30 -"-
перильного типу. Технічні 1999 15 -"-
умови. Правила застосування;
огородження дорожнє 1999 - 2000 30 -"-
парапетного типу. Технічні 1999 15 -"-
умови. Правила застосування;
пристрої дорожні 1999 - 2000 40 -"-
спрямовувальні. Технічні 1999 15 -"-
умови. Правила застосування;
фарба дорожня розмічувальна. 1999 - 2000 30 -"-
Технічні вимоги. Правила
застосування;
шорсткість покриттів 1999 - 2000 30 Мінтранс
автомобільних доріг. 1999 10 -"-
Параметри. Методи
вимірювання;
атмосфера. Норми і методи 1999 - 2000 60 -"-
вимірювань вмісту оксиду 1999 30 -"-
вуглецю та вуглеводів у
відпрацьованих газах
автомобілів з двигунами, що
працюють на бензині та
газовому паливі;
атмосфера. Норми і методи 1999 - 2000 60 -"-
вимірювань димності 1999 30 -"-
відпрацьованих газів
автомобілів з дизелями та
газодизелями;
охорона природи. Забруднення 1999 - 2000 30 Мінпромполітики
атмосфери відпрацьованими Мінекобезпеки
газами автотранспортних
засобів. Терміни і
визначення; 1999 10 -"-
охорона природи. Загальні 1999 - 2000 30 -"-
вимоги до методів 1999 10 -"-
вимірювання токсичних
компонентів у відпрацьованих
газах автотранспортних
засобів;
атмосфера. Екологічна 1999 - 2000 30 -"-
дорожня обстановка. Норми і 1999 15 -"-
методи вимірювань вмісту
оксиду вуглецю, вуглеводів
та задимлення у повітрі;
засоби інструментального 1999 - 2000 30 -"-
виміру концентрації 1999 10 -"-
токсичних речовин у
відпрацьованих газах
автомобілів. Основні
технічні вимоги;
димоміри автоматичні для 1999 - 2000 30 -"-
автомобілів з дизелями. 1999 10 -"-
Основні технічні вимоги;
8) галузевого стандарту 1999 - 2000 30 Мінтранс
"Автомобільні дороги. Вимоги 1999 10 -"-
безпеки руху до автобусного
маршруту";
9) технічних завдань:
засоби технічні периферійні 1999 25 МВС
автоматизованих систем
дорожнього руху;
засоби технічні центрального 1999 25 -"-
пункту автоматизованих
систем керування дорожнім
рухом;
10) галузевих нормативних
документів: 1999 10 Мінтранс
порядок узгодження
автобусних маршрутів;
проведення лінійного аналізу 1999 - 2000 30 -"-
аварійності на дорогах, 1999 15 -"-
визначення місць
концентрації ДТП,
розроблення та впровадження
заходів поліпшення безпеки
руху на дорогах, зняття з
обліку місць концентрації
ДТП
2. Створення банку даних про
водіїв, транспортні засоби,
вулиці і дороги та
інформаційно-аналітичну
систему "Спеціальний
вантаж", у тому числі:
розроблення програмного 1998 - 2000 2230 МВС додатковий обсяг
забезпечення; місцеві фінансування
державні визначається
адміністрації співвиконавцем
згідно із
статтею 6 Закону
України "Про
дорожній рух"
1999 1050 -"-
оснащення підрозділів ДАІ 1999 - 2001 760 -"- -"-
необхідною
електронно-обчислювальною
технікою та засобами
передавання інформації;
проведення 1999 - 2001 730 МВС додатковий обсяг
пусконалагоджувальних робіт 1999 200 місцеві фінансування
державні визначається
адміністрації співвиконавцем
згідно із
статтею 6 Закону
України
"Про дорожній
рух" ( 3353-12 )
——————————————————————————————————————————————————————————————————————————————————————————————
Усього 1998 - 2001 6415
1999 2315

Основи законодавства про охорону здоров’я

Wednesday, June 23rd, 2010

gerb

З А К О Н У К Р А Ї Н И

Основи законодавства України про охорону здоров'я


( Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1993, N 4, ст.19 )

{ Вводиться в дію Постановою ВР
N 2802-XII ( 2802-12 ) від 19.11.92, ВВР, 1993, N 4, ст.20 }

{ Із змінами, внесеними згідно з Декретом
N 23-92 від 31.12.92, ВВР, 1993, N 11, ст. 93
Законами
N 2978-XII ( 2978-12 ) від 03.02.93, ВВР, 1993, N 15, ст.132
N 4039а-XII ( 4039а-12 ) від 25.02.94, ВВР, 1994, N 28, ст.235
N 183/94-ВР від 23.09.94, ВВР, 1994, N 41, ст.376
N 200/94-ВР від 13.10.94, ВВР, 1994, N 45, ст.404
N 70/97-ВР від 14.02.97, ВВР, 1997, N 15, ст.115
N 1489-III ( 1489-14 ) від 22.02.2000, ВВР, 2000, N 19, ст.143
N 380-IV ( 380-15 ) від 26.12.2002, ВВР, 2003, N 10-11, ст.86
N 1344-IV ( 1344-15 ) від 27.11.2003, ВВР, 2004, N 17-18, ст.250
N 1694-IV ( 1694-15 ) від 20.04.2004, ВВР, 2005, N 4, ст.83
N 1801-IV ( 1801-15 ) від 17.06.2004, ВВР, 2004, N 43-44, ст.493
N 2285-IV ( 2285-15 ) від 23.12.2004, ВВР, 2005, N 7-8, ст.162
N 2427-IV ( 2427-15 ) від 01.03.2005, ВВР, 2005, N 13, ст.231
N 2505-IV ( 2505-15 ) від 25.03.2005, ВВР, 2005, N 17, N 18-19,
ст.267
N 2624-IV ( 2624-15 ) від 02.06.2005, ВВР, 2005, N 26, ст.355
N 3235-IV ( 3235-15 ) від 20.12.2005, ВВР, 2006, N 9, N 10-11,
ст.96
N 3370-IV ( 3370-15 ) від 19.01.2006, ВВР, 2006, N 22, ст.184
N 3421-IV ( 3421-15 ) від 09.02.2006, ВВР, 2006, N 22, ст.199
N 489-V ( 489-16 ) від 19.12.2006, ВВР, 2007, N 7-8, ст.66
N 657-V ( 657-16 ) від 08.02.2007, ВВР, 2007, N 16, ст.215
N 997-V ( 997-16 ) від 27.04.2007, ВВР, 2007, N 33, ст.440
N 1033-V ( 1033-16 ) від 17.05.2007, ВВР, 2007, N 34, ст.445 }

{ Додатково див. Рішення Конституційного Суду
N 6-рп/2007 ( v0a6p710-07 ) від 09.07.2007 }

{ Із змінами, внесеними згідно із Законами
N 107-VI ( 107-17 ) від 28.12.2007, ВВР, 2008, N 5-6, N 7-8, ст.78
- зміни діють по 31 грудня 2008 року
N 121-VI ( 121-17 ) від 12.02.2008, ВВР, 2008, N 11, ст.108 }

{ Додатково див. Рішення Конституційного Суду
N 10-рп/2008 ( v010p710-08 ) від 22.05.2008 }

Кожна людина має природне невід'ємне і непорушне право на
охорону здоров'я. Суспільство і держава відповідальні перед
сучасним і майбутніми поколіннями за рівень здоров'я і збереження
генофонду народу України, забезпечують пріоритетність охорони
здоров'я в діяльності держави, поліпшення умов праці, навчання,
побуту і відпочинку населення, розв'язання екологічних проблем,
вдосконалення медичної допомоги і запровадження здорового способу
життя.
Основи законодавства України про охорону здоров'я визначають
правові, організаційні, економічні та соціальні засади охорони
здоров'я в Україні, регулюють суспільні відносини у цій галузі з
метою забезпечення гармонійного розвитку фізичних і духовних сил,
високої працездатності і довголітнього активного життя громадян,
усунення факторів, що шкідливо впливають на їх здоров'я,
попередження і зниження захворюваності, інвалідності та
смертності, поліпшення спадковості.

Р о з д і л I

ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

Стаття 1. Законодавство України про охорону здоров'я

Законодавство України про охорону здоров'я базується на Конституції України ( 254к/96-ВР ) і складається з цих Основ та інших прийнятих відповідно до них актів законодавства, що регулюють суспільні відносини у галузі охорони здоров'я.

Стаття 2. Міжнародні договори України в галузі охорони здоров'я

Якщо міжнародним договором, в якому бере участь Україна, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені законодавством України про охорону здоров'я, то застосовуються правила міжнародного договору.

Стаття 3. Поняття і терміни, що вживаються в законодавстві про охорону здоров'я

У цих Основах та інших актах законодавства про охорону здоров'я основні поняття мають таке значення:

  • здоров'я - стан повного фізичного, душевного і соціального благополуччя, а не тільки відсутність хвороб і фізичних дефектів;
  • охорона здоров'я - система заходів, спрямованих на забезпечення збереження і розвитку фізіологічних і психологічних функцій, оптимальної працездатності та соціальної активності людини при максимальній біологічно можливій індивідуальній
  • тривалості життя;
  • заклади охорони здоров'я - підприємства, установи та організації, завданням яких є забезпечення різноманітних потреб населення в галузі охорони здоров'я шляхом подання медико-санітарної допомоги, включаючи широкий спектр профілактичних і лікувальних заходів або послуг медичного характеру, а також виконання інших функцій на основі професійної діяльності медичних працівників;
  • медико-санітарна допомога - комплекс спеціальних заходів, спрямованих на сприяння поліпшенню здоров'я, підвищення санітарної культури, запобігання захворюванням та інвалідності, на ранню діагностику, допомогу особам з гострими і хронічними захворюваннями та реабілітацію хворих та інвалідів.

Зміст інших понять і термінів визначається законодавством України та спеціальними словниками понять і термінів Всесвітньої організації охорони здоров'я.

Стаття 4. Основні принципи охорони здоров'я

Основними принципами охорони здоров'я в Україні є:
визнання охорони здоров'я пріоритетним напрямом діяльності cуспільства і держави, одним з головних чинників виживання та розвитку народу України;
дотримання прав і свобод людини і громадянина в галузі охорони здоров'я та забезпечення пов'язаних з ними державних гарантій;
гуманістична спрямованість, забезпечення пріоритету загальнолюдських цінностей над класовими, національними, груповими або індивідуальними інтересами, підвищений медико-соціальний захист найбільш вразливих верств населення;
рівноправність громадян, демократизм і загальнодоступність медичної допомоги та інших послуг в галузі охорони здоров'я;
відповідність завданням і рівню соціально-економічного та культурного розвитку суспільства наукова обгрунтованість, матеріально-технічна і фінансова забезпеченість;
орієнтація на сучасні стандарти здоров'я та медичної допомоги, поєднання вітчизняних традицій і досягнень із світовим досвідом в галузі охорони здоров'я;
попереджувально-профілактичний характер, комплексний соціальний, екологічний та медичний підхід до охорони здоров'я;
багатоукладність економіки охорони здоров'я і багатоканальність її фінансування, поєднання державних гарантій з демонополізацією та заохоченням підприємництва і конкуренції;
децентралізація державного управління, розвиток самоврядування закладів та самостійності працівників охорони здоров'я на правовій і договірній основі.

Стаття 5. Охорона здоров'я - загальний обов'язок суспільства та держави

Державні, громадські або інші органи, підприємства, установи, організації, посадові особи та громадяни зобов'язані забезпечити пріоритетність охорони здоров'я у власній діяльності, не завдавати шкоди здоров'ю населення і окремих осіб, у межах своєї компетенції подавати допомогу хворим, інвалідам та потерпілим від нещасних випадків, сприяти працівникам органів і закладів охорони здоров'я в їх діяльності, а також виконувати інші обов'язки, передбачені законодавством про охорону здоров'я.

Р о з д і л II

ПРАВА ТА ОБОВ'ЯЗКИ ГРОМАДЯН У ГАЛУЗІ ОХОРОНИ ЗДОРОВ'Я

Стаття 6. Право на охорону здоров'я

Кожний громадянин України має право на охорону здоров'я, що передбачає:
а) життєвий рівень, включаючи їжу, одяг, житло, медичний догляд та соціальне обслуговування і забезпечення, який є необхідним для підтримання здоров'я людини;
б) безпечне для життя і здоров'я навколишнє природне середовище;
в) санітарно-епідемічне благополуччя території і населеного пункту, де він проживає;
г) безпечні і здорові умови праці, навчання, побуту та відпочинку;
д) кваліфіковану медико-санітарну допомогу, включаючи вільний вибір лікаря, вибір методів лікування відповідно до його рекомендацій і закладу охорони здоров'я; { Пункт "д" частини першої статті 6 із змінами, внесеними згідно із Законом N 997-V ( 997-16 ) від 27.04.2007 }е) достовірну та своєчасну інформацію про стан свого здоров'я і здоров'я населення, включаючи існуючі і можливі фактори ризику та їх ступінь;
є) участь в обговоренні проектів законодавчих актів і внесення пропозицій щодо формування державної політики в галузі охорони здоров'я;
ж) участь в управлінні охороною здоров'я та проведенні громадської експертизи з цих питань у порядку, передбаченому законодавством;
з) можливість об'єднання в громадські організації з метою сприяння охороні здоров'я;
и) правовий захист від будь-яких незаконних форм дискримінації, пов'язаних із станом здоров'я;
і) відшкодування заподіяної здоров'ю шкоди;
ї) оскарження неправомірних рішень і дій працівників, закладів та органів охорони здоров'я;
й) можливість проведення незалежної медичної експертизи у разі незгоди громадянина з висновками державної медичної експертизи, застосування до нього заходів примусового лікування та в інших випадках, коли діями працівників охорони здоров'я можуть бути ущемлені загальновизнані права людини і громадянина;
к) право пацієнта, який перебуває на стаціонарному лікуванні в закладі охорони здоров'я, на допуск до нього інших медичних працівників, членів сім'ї, опікуна, піклувальника, нотаріуса та адвоката, а також священнослужителя для відправлення богослужіння та релігійного обряду. { Частину першу статті 6 доповнено пунктом "к" згідно із Законом N 997-V ( 997-16 ) від 27.04.2007 }Законодавством України може бути визначено й інші права громадян у галузі охорони здоров'я. Громадянам України, які перебувають за кордоном, гарантується право на охорону здоров'я у формах і обсязі, передбачених міжнародними договорами, в яких бере участь Україна.

Стаття 7. Гарантії права на охорону здоров'я

Держава згідно з Конституцією України ( 254к/96-ВР ) гарантує всім громадянам реалізацію їх прав у галузі охорони здоров'я шляхом:

а) створення розгалуженої мережі закладів охорони здоров'я;
б) організації і проведення системи державних і громадських заходів щодо охорони та зміцнення здоров'я;
в) подання всім громадянам гарантованого рівня медико-санітарної допомоги у обсязі, що встановлюється Кабінетом Міністрів України;
г) здійснення державного і можливості громадського контролю та нагляду в галузі охорони здоров'я;
д) організації державної системи збирання, обробки і аналізу соціальної, екологічної та спеціальної медичної статистичної інформації;
е) встановлення відповідальності за порушення прав і законних інтересів громадян у галузі охорони здоров'я.

Стаття 8. Державний захист права на охорону здоров'я

Держава визнає право кожного громадянина України на охорону здоров'я і забезпечує його захист.
У разі порушення законних прав і інтересів громадян у галузі охорони здоров'я відповідні державні, громадські або інші органи, підприємства, установи та організації, їх посадові особи і громадяни зобов'язані вжити заходів щодо поновлення порушених прав, захисту законних інтересів та відшкодування заподіяної шкоди.
Судовий захист права на охорону здоров'я здійснюється у порядку, встановленому законодавством.

Стаття 9. Обмеження прав громадян, пов'язані із станом їх здоров'я

На підставах і в порядку, передбачених законами України, громадяни можуть бути визнані тимчасово або постійно не придатними за станом здоров'я до професійної або іншої діяльності, пов'язаної з підвищеною небезпекою для оточуючих, а також з виконанням певних державних функцій.
Застосування примусових заходів медичного характеру щодо осіб, які вчинили суспільно небезпечні діяння, обмеження прав інших громадян у вигляді примусового медичного огляду або примусової госпіталізації, а також у зв'язку з проведенням карантинних заходів допускається тільки на підставах і в порядку, передбачених законами України.

Рішення про обмеження прав громадян, пов'язані із станом їх здоров'я, можуть бути оскаржені в судовому порядку.
Стаття 10. Обов'язки громадян у галузі охорони здоров'я

Громадяни України зобов'язані:
а) піклуватись про своє здоров'я та здоров'я дітей, не шкодити здоров'ю інших громадян;
б) у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення;
в) подавати невідкладну допомогу іншим громадянам, які знаходяться у загрозливому для їх життя і здоров'я стані;
г) виконувати інші обов'язки, передбачені законодавством про охорону здоров'я.

Стаття 11. Права і обов'язки іноземних громадян та осіб без громадянства

Іноземні громадяни та особи без громадянства, які постійно проживають на території України, користуються такими ж правами і несуть такі ж обов'язки в галузі охорони здоров'я, як і громадяни України, якщо інше не передбачено міжнародними договорами чи законодавством України.
Права та обов'язки в галузі охорони здоров'я іноземних громадян та осіб без громадянства, які тимчасово перебувають на території України, визначаються законодавством і відповідними міжнародними договорами.

Р о з д і л III

ОСНОВИ ОРГАНІЗАЦІЇ ОХОРОНИ ЗДОРОВ'Я

Стаття 12. Охорона здоров'я - пріоритетний напрям державної діяльності

Охорона здоров'я - один з пріоритетних напрямів державної діяльності. Держава формує політику охорони здоров'я в Україні та забезпечує її реалізацію.
( Дію частини другої статті 12 зупинено на 2004 рік згідно із Законом N 1344-IV ( 1344-15 ) від 27.11.2003 ) ( Дію частини другої статті 12 зупинено на 2003 рік згідно із Законом N 380-IV ( 380-15 ) від 26.12.2002 ) Державна політика охорони здоров'я забезпечується бюджетними асигнуваннями в розмірі, що відповідає її науково обгрунтованим потребам, але не менше десяти відсотків національного доходу.

Стаття 13. Формування державної політики охорони здоров'я

Основу державної політики охорони здоров'я формує Верховна Рада України шляхом закріплення конституційних і законодавчих засад охорони здоров'я, визначення її мети, головних завдань, напрямів, принципів і пріоритетів, встановлення нормативів і обсягів бюджетного фінансування, створення системи відповідних кредитно-фінансових, податкових, митних та інших регуляторів, затвердження загальнодержавних програм охорони здоров'я. { Частина перша статті 13 із змінами, внесеними згідно із Законом N 3421-IV ( 3421-15 ) від 09.02.2006 }

Для вирішення питань формування державної політики охорони здоров'я при Верховній Раді України можуть створюватися дорадчі та експертні органи з провідних фахівців у галузі охорони здоров'я та представників громадськості. Порядок створення та діяльності цих органів визначається Верховною Радою України.
Складовою частиною державної політики охорони здоров'я в Україні є політика охорони здоров'я в Республіці Крим, місцеві і регіональні комплексні та цільові програми, що формуються Верховною Радою Республіки Крим, органами місцевого і регіонального самоврядування та відображають специфічні потреби охорони здоров'я населення, яке проживає на відповідних територіях.

Стаття 14. Реалізація державної політики охорони здоров'я

Реалізація державної політики охорони здоров'я покладається на органи державної виконавчої влади.
Особисту відповідальність за неї несе Президент України.

Президент України у своїй щорічній доповіді Верховній Раді України передбачає звіт про стан реалізації державної політики в галузі охорони здоров'я.
Президент України виступає гарантом права громадян на охорону здоров'я, забезпечує виконання законодавства про охорону здоров'я через систему органів державної виконавчої влади, проводить у життя державну політику охорони здоров'я та здійснює інші повноваження, передбачені Конституцією України ( 254к/96-ВР ).
Кабінет Міністрів України організує розробку та здійснення державних цільових програм, створює економічні, правові та організаційні механізми, що стимулюють ефективну діяльність в галузі охорони здоров'я, забезпечує розвиток мережі закладів охорони здоров'я, укладає міжурядові угоди і координує міжнародне співробітництво з питань охорони здоров'я, а також в межах своєї компетенції здійснює інші повноваження, покладені на органи державної виконавчої влади в галузі охорони здоров'я. { Частина четверта статті 14 із змінами, внесеними згідно із Законом N 3421-IV ( 3421-15 ) від 09.02.2006 }Міністерства, відомства та інші центральні органи державної виконавчої влади в межах своєї компетенції розробляють програми і прогнози в галузі охорони здоров'я, визначають єдині науково обгрунтовані державні стандарти, критерії та вимоги, що мають сприяти охороні здоров'я населення, формують і розміщують державні замовлення з метою матеріально-технічного забезпечення галузі, здійснюють державний контроль і нагляд та іншу виконавчо-розпорядчу діяльність в галузі охорони здоров'я.
Рада Міністрів Республіки Крим, Представники Президента України та підпорядковані їм органи місцевої державної адміністрації, а також виконавчі комітети сільських, селищних і міських Рад народних депутатів реалізують державну політику охорони здоров'я в межах своїх повноважень, передбачених законодавством.

Стаття 15. Органи охорони здоров'я

Спеціально уповноваженим центральним органом державної виконавчої влади в галузі охорони здоров'я є Міністерство охорони здоров'я України, компетенція якого визначається положенням, що затверджується Кабінетом Міністрів України.

Функції спеціально уповноважених органів державної виконавчої влади в адміністративно-територіальних одиницях України покладаються на відділ охорони здоров'я Ради Міністрів Республіки Крим та органи місцевої державної адміністрації.

Стаття 16. Заклади охорони здоров'я

Безпосередню охорону здоров'я населення забезпечують санітарно-профілактичні, лікувально-профілактичні, фізкультурно-оздоровчі, санаторно-курортні, аптечні, науково-медичні та інші заклади охорони здоров'я.
Заклади охорони здоров'я створюються підприємствами, установами та організаціями з різними формами власності, а також приватними особами при наявності необхідної матеріально-технічної бази і кваліфікованих фахівців. Порядок і умови створення закладів охорони здоров'я, державної реєстрації та акредитації цих закладів, а також порядок ліцензування медичної практики, виробництва лікарських засобів, оптової, роздрібної торгівлі лікарськими засобами визначаються актами законодавства України. ( Частина друга статті 16 із змінами, внесеними згідно із Законом N 3370-IV ( 3370-15 ) від 19.01.2006 )Заклад охорони здоров'я здійснює свою діяльність на підставі статуту, що затверджується власником або уповноваженим ним органом.
Незалежно від юридичного статусу закладу охорони здоров'я керівництво ним може здійснювати тільки особа, яка відповідає встановленим державою єдиним кваліфікаційним вимогам. Керівнику закладу охорони здоров'я має бути забезпечена незалежність у вирішенні всіх питань, пов'язаних з охороною здоров'я.
Кабінет Міністрів України та уповноважені ним органи, а також в межах своїх повноважень органи місцевого самоврядування мають право припинити діяльність будь-якого закладу охорони здоров'я у разі порушення ним законодавства про охорону здоров'я, невиконання державних вимог щодо якості медичної допомоги та іншої діяльності в галузі охорони здоров'я або вчинення дій, що суперечать його статуту.

Стаття 17. Господарська діяльність у галузі охорони здоров'я

Провадження господарської діяльності в галузі охорони здоров'я, яка відповідно до закону підлягає ліцензуванню, дозволяється лише за наявності ліцензії.
Держава підтримує господарську діяльність у галузі охорони здоров'я.( Стаття 17 в редакції Закону N 3370-IV ( 3370-15 ) від 19.01.2006 )

Стаття 18. Фінансування охорони здоров'я

Фінансування охорони здоров'я здійснюється за рахунок Державного бюджету України, бюджету Республіки Крим, бюджетів місцевого та регіонального самоврядування, фондів медичного страхування, благодійних фондів та будь-яких інших джерел, не заборонених законодавством.
Кошти Державного бюджету України, бюджету Республіки Крим, бюджетів місцевого та регіонального самоврядування, асигновані на охорону здоров'я, використовуються для забезпечення населенню гарантованого рівня медико-санітарної допомоги, фінансування державних цільових і місцевих програм охорони здоров'я та фундаментальних наукових досліджень з цих питань. { Частина друга статті 18 із змінами, внесеними згідно із Законом N 3421-IV ( 3421-15 ) від 09.02.2006 }Обсяги бюджетного фінансування визначаються на підставі науково обгрунтованих нормативів з розрахунку на одного жителя.
За рахунок Державного бюджету України, бюджету Республіки Крим, бюджетів місцевого та регіонального самоврядування фінансуються загальнодоступні для населення заклади охорони здоров'я. Кошти, не використані закладом охорони здоров'я, не вилучаються і відповідне зменшення фінансування на наступний період не проводиться.
Відомчі та інші заклади охорони здоров'я, що обслуговують лише окремі категорії населення за професійною, відомчою або іншою, не пов'язаною із станом здоров'я людини ознакою, фінансуються, як правило, за рахунок підприємств, установ і організацій, які вони обслуговують. Допускається фінансова підтримка таких закладів за рахунок державного або місцевого бюджетів, якщо працівники відповідного відомства, підприємства, установи або організації становлять значну частину населення даної місцевості.
Всі заклади охорони здоров'я мають право використовувати для підвищення якісного рівня своєї роботи кошти, добровільно передані підприємствами, установами, організаціями і окремими громадянами, а також з дозволу власника або уповноваженого ним органу встановлювати плату за послуги в галузі охорони здоров'я.
Держава забезпечує створення і функціонування системи медичного страхування населення. Страхування громадян здійснюється за рахунок Державного бюджету України, коштів підприємств, установ і організацій та власних внесків громадян. Питання організації медичного страхування населення і використання страхових коштів визначаються відповідним законодавством.

Стаття 19. Матеріально-технічне забезпечення охорони здоров'я

Держава організує матеріально-технічне забезпечення охорони здоров'я в обсязі, необхідному для подання населенню гарантованого рівня медико-санітарної допомоги. Всі заклади охорони здоров'я мають право самостійно вирішувати питання свого матеріально-технічного забезпечення. Держава сприяє виробництву медичної апаратури, інструментарію, обладнання, лабораторних реактивів, ліків, протезних і гігієнічних засобів та інших виробів, необхідних для охорони здоров'я, а також розвитку торгівлі цими виробами.

З цією метою забезпечується реалізація державних цільових програм пріоритетного розвитку медичної, біологічної та фармацевтичної промисловості, заохочуються підприємництво і міжнародне співробітництво в галузі матеріально-технічного забезпечення охорони здоров'я, створюється система відповідних податкових, цінових, митних та інших пільг і регуляторів. { Частина друга статті 19 із змінами, внесеними згідно із Законом N 3421-IV ( 3421-15 ) від 09.02.2006}
Держава може обмежувати експорт товарів, необхідних для охорони здоров'я, і сировини для їх виготовлення, якщо це може зашкодити інтересам охорони здоров'я населення України.
Для забезпечення належної якості виробів, необхідних для охорони здоров'я, їх застосування дозволяється лише після обов'язкової апробації, здійснюваної у порядку, погодженому з Міністерством охорони здоров'я України.

Стаття 20. Наукове забезпечення охорони здоров'я

Держава сприяє розвитку наукових досліджень у галузі охорони здоров'я і впровадженню їх результатів у діяльність закладів і працівників охорони здоров'я. Дослідження, що проводяться академічними і відомчими науковими установами, навчальними закладами та іншими науковими установами і підрозділами або окремими науковцями, фінансуються на конкурсній основі з державного бюджету, а також за рахунок будь-яких інших джерел фінансування, що не суперечать законодавству.
Всі державні цільові програми у галузі охорони здоров'я та найважливіші заходи щодо їх здійснення підлягають науковій експертизі, яка проводиться відповідно до закону у провідних національних і міжнародних установах, визначених Кабінетом Міністрів України. { Частина друга статті 20 із змінами, внесеними згідно із Законом N 3421-IV ( 3421-15 ) від 09.02.2006 }

Вищою науковою медичною установою України із статусом самоврядної організації і незалежною у проведенні досліджень і розробці напрямів наукового пошуку є Академія медичних наук України.

Стаття 21. Податкові та інші пільги в галузі охорони здоров'я

Заклади охорони здоров'я, особи, які здійснюють підприємницьку діяльність в галузі охорони здоров'я, а також суб'єкти господарювання, що виробляють продукцію, необхідну для забезпечення діяльності закладів охорони здоров'я, користуються податковими та іншими пільгами, передбаченими законодавством.

Стаття 22. Державний контроль і нагляд в галузі охорони здоров'я

Держава через спеціально уповноважені органи виконавчої влади здійснює контроль і нагляд за додержанням законодавства про охорону здоров'я, державних стандартів, критеріїв та вимог, спрямованих на забезпечення здорового навколишнього природного середовища і санітарно-епідемічного благополуччя населення, нормативів професійної діяльності в галузі охорони здоров'я, вимог Державної Фармакопеї, стандартів медичного обслуговування, медичних матеріалів і технологій.

Стаття 23. Вищий нагляд за додержанням законодавства про охорону здоров'я

Вищий нагляд за додержанням законодавства про охорону здоров'я здійснюють Генеральний прокурор України і підпорядковані йому прокурори.

Стаття 24. Участь громадськості в охороні здоров'я

Органи та заклади охорони здоров'я зобов'язані сприяти реалізації права громадян на участь в управлінні охороною здоров'я і проведенні громадської експертизи з цих питань.
При органах та закладах охорони здоров'я можуть створюватися громадські консультативні або наглядові ради, які сприятимуть їх діяльності та забезпечуватимуть інформованість населення і громадський контроль в галузі охорони здоров'я.
У визначенні змісту та шляхів виконання державних цільових та місцевих програм охорони здоров'я, здійсненні відповідних конкретних заходів, вирішенні кадрових, наукових та інших проблем організації державної діяльності в цій галузі можуть брати участь фахові громадські організації працівників охорони здоров'я та інші об'єднання громадян, в тому числі міжнародні. { Частина третя статті 24 із змінами, внесеними згідно із Законом N 3421-IV ( 3421-15 ) від 09.02.2006 }

Р о з д і л IV

ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЗДОРОВИХ І БЕЗПЕЧНИХ УМОВ ЖИТТЯ

Стаття 25. Підтримання необхідного для здоров'я життєвого рівня населення

Держава забезпечує життєвий рівень населення, включаючи їжу, одяг, житло, медичний догляд, соціальне обслуговування і забезпечення, який є необхідним для підтримання його здоров'я.З цією метою на основі науково обгрунтованих медичних, фізіологічних та санітарно-гігієнічних вимог встановлюються єдині мінімальні норми заробітної плати, пенсій, стипендій, соціальної допомоги та інших доходів населення, організується натуральне, в тому числі безплатне, забезпечення найбільш вразливих верств населення продуктами харчування, одягом, ліками та іншими предметами першої необхідності, здійснюється комплекс заходів щодо задоволення життєвих потреб біженців, безпритульних та інших осіб, які не мають певного місця проживання, безплатно надаються медична допомога і соціальне обслуговування особам, які перебувають у важкому матеріальному становищі, загрозливому для їх життя і здоров'я.
Медичні, фізіологічні та санітарно-гігієнічні вимоги щодо життєвого рівня населення затверджуються Верховною Радою України.

Стаття 26. Охорона навколишнього природного середовища

Держава забезпечує охорону навколишнього природного середовища як важливої передумови життя і здоров'я людини шляхом охорони живої і неживої природи, захисту людей від негативного екологічного впливу, шляхом досягнення гармонійної взаємодії особи, суспільства та природи, раціонального використання і відтворення природних ресурсів.

Відносини у галузі охорони навколишнього природного середовища регулюються відповідним законодавством України і міжнародними договорами.

Стаття 27. Забезпечення санітарно-епідемічного благополуччя територій і населених пунктів

Санітарно-епідемічне благополуччя територій і населених пунктів забезпечується системою державних стимулів та регуляторів, спрямованих на суворе дотримання санітарно-гігієнічних і санітарно-протиепідемічних правил та норм, комплексом спеціальних санітарно-гігієнічних і санітарно-протиепідемічних заходів та організацією державного санітарного нагляду.

В Україні встановлюються єдині санітарно-гігієнічні вимоги до планування і забудови населених пунктів; будівництва і експлуатації промислових та інших об'єктів;очистки і знешкодження промислових та комунально-побутових викидів, відходів і покидьків; утримання та використання жилих, виробничих і службових приміщень та територій, на яких вони розташовані; організації харчування і водопостачання населення; виробництва, застосування, зберігання, транспортування та захоронення радіоактивних, отруйних і сильнодіючих речовин; утримання і забою свійських та диких тварин, а також до іншої діяльності, що може загрожувати санітарно-епідемічному благополуччю територій і населених пунктів.
Стаття 28. Створення сприятливих для здоров'я умов праці, навчання, побуту та відпочинку

З метою забезпечення сприятливих для здоров'я умов праці, навчання, побуту та відпочинку, високого рівня працездатності, профілактики травматизму і професійних захворювань, отруєнь та відвернення іншої можливої шкоди для здоров'я встановлюються єдині санітарно-гігієнічні вимоги до організації виробничих та інших процесів, пов'язаних з діяльністю людей, а також до якості машин, обладнання, будівель, споживчих товарів та інших об'єктів, які можуть мати шкідливий вплив на здоров'я. Всі державні стандарти, технічні умови і промислові зразки обов'язково погоджуються з органами охорони здоров'я в порядку, встановленому законодавством.
Власники і керівники підприємств, установ і організацій зобов'язані забезпечити в їх діяльності виконання правил техніки безпеки, виробничої санітарії та інших вимог щодо охорони праці, передбачених законодавством про працю, не допускати шкідливого впливу на здоров'я людей та навколишнє середовище.
Держава забезпечує нагляд і контроль за створенням сприятливих для здоров'я умов праці, навчання, побуту і відпочинку, сприяє громадському контролю з цих питань.

Стаття 29. Збереження генофонду народу України

В інтересах збереження генофонду народу України, запобігання демографічній кризі, забезпечення здоров'я майбутніх поколінь і профілактики спадкових захворювань держава здійснює комплекс заходів, спрямованих на усунення факторів, що шкідливо впливають на генетичний апарат людини, а також створює систему державного генетичного моніторингу, організує медико-генетичну допомогу населенню, сприяє збагаченню і поширенню наукових знань в галузі генетики і демографії.
Забороняється медичне втручання, яке може викликати розлад генетичного апарату людини.

Стаття 30. Запобігання інфекційним захворюванням, небезпечним для населення

Держава забезпечує планомірне науково обгрунтоване попередження, лікування, локалізацію та ліквідацію масових інфекційних захворювань.Особи, які є носіями збудників інфекційних захворювань, небезпечних для населення, усуваються від роботи та іншої діяльності, яка може сприяти поширенню інфекційних хвороб, і підлягають медичному нагляду і лікуванню за рахунок держави з виплатою в разі потреби допомоги по соціальному страхуванню. Щодо окремих особливо небезпечних інфекційних захворювань можуть здійснюватися обов'язкові медичні огляди, профілактичні щеплення, лікувальні та карантинні заходи в порядку, встановленому законами України.
У разі загрози виникнення або поширення епідемічних захворювань Президентом України відповідно до законів України та рекомендацій органів охорони здоров'я можуть запроваджуватися особливі умови і режими праці, навчання, пересування і перевезення на всій території України або в окремих її місцевостях, спрямовані на запобігання поширенню та ліквідацію цих захворювань.
Органи місцевої державної адміністрації та регіонального і місцевого самоврядування зобов'язані активно сприяти здійсненню протиепідемічних заходів.
Перелік особливо небезпечних і небезпечних інфекційних захворювань та умови визнання особи інфекційно хворою або носієм збудника інфекційного захворювання визначаються Міністерством охорони здоров'я України і публікуються в офіційних джерелах.

Стаття 31. Обов'язкові медичні огляди

З метою охорони здоров'я населення організуються профілактичні медичні огляди неповнолітніх, вагітних жінок, працівників підприємств, установ і організацій з шкідливими і небезпечними умовами праці, військовослужбовців та осіб, професійна чи інша діяльність яких пов'язана з обслуговуванням населення або підвищеною небезпекою для оточуючих.

Власники та керівники підприємств, установ і організацій несуть відповідальність за своєчасність проходження своїми працівниками обов'язкових медичних оглядів та за шкідливі наслідки для здоров'я населення, спричинені допуском до роботи осіб, які не пройшли обов'язкового медичного огляду.
Перелік категорій населення, які повинні проходити обов'язкові медичні огляди, періодичність, джерела фінансування та порядок цих оглядів визначаються Кабінетом Міністрів України.

Стаття 32. Сприяння здоровому способу життя населення

Держава сприяє утвердженню здорового способу життя населення шляхом поширення наукових знань з питань охорони здоров'я, організації медичного, екологічного і фізичного виховання, здійснення заходів, спрямованих на підвищення гігієнічної культури населення, створення необхідних умов, в тому числі медичного контролю, для заняття фізкультурою, спортом і туризмом, розвиток мережі лікарсько-фізкультурних закладів, профілакторіїв, баз відпочинку та інших оздоровчих закладів, на боротьбу із шкідливими для здоров'я людини звичками, встановлення системи соціально-економічного стимулювання осіб, які ведуть здоровий спосіб життя. ( Частина перша статті 32 із змінами, внесеними згідно із Законом N 200/94-ВР від 13.10.94 )

В Україні проводиться державна політика обмеження куріння та вживання алкогольних напоїв. Реклама тютюнових виробів, алкогольних напоїв та інших товарів, шкідливих для здоров'я людини, здійснюється відповідно до Закону України "Про рекламу" ( 270/96-ВР ). ( Частина друга статті 32 в редакції Закону N 70/97-ВР від 14.02.97 )
З метою запобігання шкоди здоров'ю населення застосування гіпнозу, навіювання, інших методів психологічного і психотерапевтичного впливу дозволяється лише у місцях та в порядку, встановлених Міністерством охорони здоров'я України. { Частина третя статті 32 в редакції Закону N 1033-V ( 1033-16 ) від 17.05.2007 }

Р о з д і л V

ЛІКУВАЛЬНО-ПРОФІЛАКТИЧНА ДОПОМОГА

Стаття 33. Забезпечення лікувально-профілактичною допомогою

Громадянам України надається лікувально-профілактична допомога поліклініками, лікарнями, диспансерами, клініками науково-дослідних інститутів та іншими акредитованими закладами охорони здоров'я, службою швидкої медичної допомоги, а також окремими медичними працівниками, які мають відповідну ліцензію. ( Частина перша статті 33 із змінами, внесеними згідно із Законом N 3370-IV ( 3370-15 ) від 19.01.2006 )
Для забезпечення лікувально-профілактичною допомогою громадян України, які мають відповідні пільги, встановлені законодавством, створюються спеціальні лікувально-профілактичні заклади.

Стаття 34. Лікуючий лікар

Лікуючий лікар може обиратися безпосередньо пацієнтом або призначатися керівником закладу охорони здоров'я чи його підрозділу. Обов'язками лікуючого лікаря є своєчасне і кваліфіковане обстеження і лікування пацієнта. Пацієнт вправі вимагати заміни лікаря.Лікар має право відмовитися від подальшого ведення пацієнта, якщо останній не виконує медичних приписів або правил внутрішнього розпорядку закладу охорони здоров'я, за умови, що це не загрожуватиме життю хворого і здоров'ю населення.
Лікар не несе відповідальності за здоров'я хворого у разі відмови останнього від медичних приписів або порушення пацієнтом встановленого для нього режиму.

Стаття 35. Види лікувально-профілактичної допомоги

Держава гарантує подання доступної соціальної прийнятної первинної лікувально-профілактичної допомоги як основної частини медико-санітарної допомоги населенню, що передбачає консультацію лікаря, просту діагностику і лікування основних найпоширеніших захворювань, травм та отруєнь, профілактичні заходи, направлення пацієнта для подання спеціалізованої і високоспеціалізованої допомоги. Первинна лікувально-профілактична допомога подається переважно за територіальною ознакою сімейними лікарями або іншими лікарями загальної практики.
Спеціалізована (вторинна) лікувально-профілактична допомога подається лікарями, які мають відповідну спеціалізацію і можуть забезпечити більш кваліфіковане консультування, діагностику, профілактику і лікування, ніж лікарі загальної практики.
Високоспеціалізована (третинна) лікувально-профілактична допомога подається лікарем або групою лікарів, які мають відповідну підготовку у галузі складних для діагностики і лікування захворювань, у разі лікування хвороб, що потребують спеціальних методів діагностики та лікування, а також з метою встановлення діагнозу і проведення лікування захворювань, що рідко зустрічаються.

Стаття 36. Направлення хворих на лікування за кордон

Громадяни України можуть направлятися для лікування за кордон у разі необхідності подання того чи іншого виду медичної допомоги хворому та неможливості її подання в закладах охорони здоров'я України.
Державні органи зобов'язані сприяти виїзду громадян України за кордон і перебуванню там в період лікування.
Порядок направлення громадян України за кордон для лікування встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Стаття 37. Подання медичної допомоги в невідкладних та екстремальних ситуаціях

Медичні працівники зобов'язані подавати першу невідкладну допомогу при нещасних випадках і гострих захворюваннях. Медична допомога забезпечується службою швидкої медичної допомоги або найближчими лікувально-профілактичними закладами незалежно від відомчої підпорядкованості та форм власності з подальшим відшкодуванням витрат.
У невідкладних випадках, коли подання медичної допомоги через відсутність медичних працівників на місці неможливе, підприємства, установи, організації та громадяни зобов'язані надавати транспорт для перевезення хворого до лікувально-профілактичного закладу. В цих випадках першу невідкладну допомогу також повинні подавати співробітники міліції, пожежної охорони, аварійних служб, водії транспортних засобів та представники інших професій, на яких цей обов'язок покладено законодавством і службовими інструкціями.

У разі загрози життю хворого медичні працівники та інші громадяни мають право використати будь-який наявний транспортний засіб для проїзду до місця перебування хворого з метою подання невідкладної допомоги або транспортування його в найближчий лікувально-профілактичний заклад.
Подання безплатної допомоги громадянам в екстремальних ситуаціях (стихійне лихо, катастрофи, аварії, масові отруєння, епідемії, епізоотії, радіаційне, бактеріологічне і хімічне забруднення тощо) покладається насамперед на спеціалізовані бригади постійної готовності служби екстреної медичної допомоги з відшкодуванням необхідних витрат місцевих закладів охорони здоров'я в повному обсязі за рахунок централізованих фондів.
Громадянам, які під час невідкладної або екстремальної ситуації брали участь у рятуванні людей і сприяли поданню медичної допомоги, гарантується у разі потреби в порядку, встановленому законодавством, безплатне лікування та матеріальна компенсація шкоди, заподіяної їх здоров'ю та майну.
Відповідальність за несвоєчасне і неякісне забезпечення подання медичної допомоги, що призвело до тяжких наслідків, несуть органи влади і спеціальні заклади, які обслуговують лікувальні заклади.

Стаття 38. Вибір лікаря і лікувального закладу

Кожний пацієнт, який досяг чотирнадцяти років і який звернувся за наданням йому медичної допомоги, має право на вільний вибір лікаря, якщо останній може запропонувати свої послуги, та вибір методів лікування відповідно до його рекомендацій. { Частина перша статті 38 в редакції Закону N 997-V ( 997-16 ) від 27.04.2007 }
Кожний пацієнт має право, коли це виправдано його станом, бути прийнятим в будь-якому державному лікувально-профілактичному закладі за своїм вибором, якщо цей заклад має можливість забезпечити відповідне лікування.

Стаття 39. Обов'язок надання медичної інформації

Пацієнт, який досяг повноліття, має право на отримання достовірної і повної інформації про стан свого здоров'я, у тому числі на ознайомлення з відповідними медичними документами, що стосуються його здоров'я.

Батьки (усиновлювачі), опікун, піклувальник мають право на отримання інформації про стан здоров'я дитини або підопічного.

Медичний працівник зобов'язаний надати пацієнтові в доступній формі інформацію про стан його здоров'я, мету проведення запропонованих досліджень і лікувальних заходів, прогноз можливого розвитку захворювання, у тому числі наявність ризику для життя і здоров'я.

Якщо інформація про хворобу пацієнта може погіршити стан його здоров'я або погіршити стан здоров'я фізичних осіб, визначених частиною другою цієї статті, зашкодити процесові лікування, медичні працівники мають право надати неповну інформацію про стан здоров'я пацієнта, обмежити можливість їх ознайомлення з окремими медичними документами.

У разі смерті пацієнта члени його сім'ї або інші уповноважені ними фізичні особи мають право бути присутніми при дослідженні причин його смерті та ознайомитися з висновками щодо причин смерті, а також право на оскарження цих висновків до суду.

{ Стаття 39 в редакції Закону N 997-V ( 997-16 ) від 27.04.2007 }

Стаття 39-1. Право на таємницю про стан здоров'я

Пацієнт має право на таємницю про стан свого здоров'я, факт звернення за медичною допомогою, діагноз, а також про відомості, одержані при його медичному обстеженні.

Забороняється вимагати та подавати за місцем роботи або навчання інформацію про діагноз та методи лікування пацієнта.{ Закон доповнено статтею 39-1 згідно із Законом N 997-V ( 997-16 ) від 27.04.2007 }

Стаття 40. Лікарська таємниця

Медичні працівники та інші особи, яким у зв'язку з виконанням професійних або службових обов'язків стало відомо про хворобу, медичне обстеження, огляд та їх результати, інтимну і сімейну сторони життя громадянина, не мають права розголошувати ці відомості, крім передбачених законодавчими актами випадків.
При використанні інформації, що становить лікарську таємницю, в навчальному процесі, науково-дослідній роботі, в тому числі у випадках її публікації у спеціальній літературі, повинна бути забезпечена анонімність пацієнта.

Стаття 41. Звільнення від роботи на період хвороби

На період хвороби з тимчасовою втратою працездатності громадянам надається звільнення від роботи з виплатою у встановленому законодавством України порядку допомоги по соціальному страхуванню.

Стаття 42. Загальні умови медичного втручання

Медичне втручання (застосування методів діагностики, профілактики або лікування, пов'язаних із впливом на організм людини) допускається лише в тому разі, коли воно не може завдати шкоди здоров'ю пацієнта.
Медичне втручання, пов'язане з ризиком для здоров'я пацієнта, допускається як виняток в умовах гострої потреби, коли можлива шкода від застосування методів діагностики, профілактики або лікування є меншою, ніж та, що очікується в разі відмови від втручання, а усунення небезпеки для здоров'я пацієнта іншими методами неможливе.
Ризиковані методи діагностики, профілактики або лікування визнаються допустимими, якщо вони відповідають сучасним науково обгрунтованим вимогам, спрямовані на відвернення реальної загрози життю та здоров'ю пацієнта, застосовуються за згодою інформованого про їх можливі шкідливі наслідки пацієнта, а лікар вживає всіх належних у таких випадках заходів для відвернення шкоди життю та здоров'ю пацієнта.

Стаття 43. Згода на медичне втручання

Згода інформованого відповідно до статті 39 цих Основ пацієнта необхідна для застосування методів діагностики, профілактики та лікування. Щодо пацієнта віком до 14 років (малолітнього пацієнта), а також пацієнта, визнаного в установленому законом порядку недієздатним, медичне втручання здійснюється за згодою їх законних представників. { Частина перша статті 43 в редакції Закону N 1489-III ( 1489-14 ) від 22.02.2000, із змінами, внесеними згідно із Законом N 1033-V ( 1033-16 ) від 17.05.2007, N 997-V ( 997-16 ) від 27.04.2007 }

У невідкладних випадках, коли реальна загроза життю хворого є наявною, згода хворого або його законних представників на медичне втручання не потрібна.
Якщо відсутність згоди може призвести до тяжких для пацієнта наслідків, лікар зобов'язаний йому це пояснити. Якщо і після цього пацієнт відмовляється від лікування, лікар має право взяти від нього письмове підтвердження, а при неможливості його одержання - засвідчити відмову відповідним актом у присутності свідків.
Пацієнт, який набув повної цивільної дієздатності і усвідомлює значення своїх дій та може керувати ними, має право відмовитися від лікування. { Статтю 43 доповнено частиною згідно із Законом N 997-V ( 997-16 ) від 27.04.2007 }
Якщо відмову дає законний представник пацієнта і вона може мати для пацієнта тяжкі наслідки, лікар повинен повідомити про це органи опіки і піклування.

Стаття 44. Застосування методів профілактики, діагностики, лікування, реабілітації та лікарських засобів

У медичній практиці застосовуються методи профілактики, діагностики, лікування, реабілітації та лікарські засоби, дозволені до застосування Міністерством охорони здоров'я України.

Нові методи профілактики, діагностики, лікування, реабілітації та лікарські засоби, які знаходяться на розгляді в установленому порядку, але ще не допущені до застосування, можуть використовуватися в інтересах вилікування особи лише після отримання її письмової згоди. Щодо особи віком до 14 років (малолітньої особи) зазначені методи та засоби можуть використовуватися за наявності письмової згоди її батьків або інших законних представників, а щодо особи віком від 14 до 18 років - за її письмовою згодою та письмовою згодою її батьків або інших законних представників; щодо особи, цивільна дієздатність якої обмежується, - за її письмовою згодою та письмовою згодою її піклувальників; щодо особи, визнаної у встановленому законом порядку недієздатною, - за письмовою згодою її законного представника. При отриманні згоди на застосування нових методів профілактики, діагностики, лікування, реабілітації та лікарських засобів, які знаходяться на розгляді в установленому порядку, але ще не допущені до застосування, особі та (або) її законному представнику повинна бути надана інформація про цілі, методи, побічні ефекти, можливий ризик та очікувані результати.

Порядок застосування методів профілактики, діагностики, лікування, реабілітації та лікарських засобів, зазначених у частині другій цієї статті, встановлюється Міністерством охорони здоров'я України.{ Стаття 44 із змінами, внесеними згідно із Законом N 997-V ( 997-16 ) від 27.04.2007; в редакції Закону N 1033-V ( 1033-16 ) від 17.05.2007 }

Стаття 45. Медико-біологічні експерименти на людях

Застосування медико-біологічних експериментів на людях допускається із суспільно корисною метою за умови їх наукової обгрунтованості, переваги можливого успіху над ризиком спричинення тяжких наслідків для здоров'я або життя, гласності застосування експерименту, повної інформованості і вільної згоди повнолітньої дієздатної фізичної особи, яка підлягає експерименту, щодо вимог його застосування, а також за умови збереження в необхідних випадках лікарської таємниці. Забороняється проведення науково-дослідного експерименту на хворих, ув'язнених або військовополонених, а також терапевтичного експерименту на людях, захворювання яких не має безпосереднього зв'язку з метою досліду. { Частина перша статті 45 із змінами, внесеними згідно із Законом N 997-V ( 997-16 ) від 27.04.2007 }
Порядок проведення медико-біологічних експериментів регулюється законодавчими актами України.

Стаття 46. Донорство крові та її компонентів

Здавання крові, її компонентів для подальшого використання їх для лікування, виготовлення відповідних лікарських препаратів або використання в наукових дослідженнях здійснюється повнолітніми дієздатними фізичними особами добровільно. Забороняється насильницьке або шляхом обману вилучення крові у фізичної особи з метою використання її як донора.

Донорство крові, її компонентів здійснюється відповідно до закону.

Донорам надаються пільги, передбачені законодавством України.

Донорам надаються пільги, передбачені законодавством України. { Стаття 46 в редакції Закону N 997-V ( 997-16 ) від 27.04.2007 }

Стаття 47. Трансплантація органів та інших анатомічних матеріалів

Застосування методу пересадки від донора до реципієнта органів та інших анатомічних матеріалів здійснюється у визначеному законом порядку при наявності їх згоди або згоди їх законних представників за умови, якщо використання інших засобів і методів для підтримання життя, відновлення або поліпшення здоров'я не дає бажаних результатів, а завдана при цьому шкода донору є меншою, ніж та, що загрожувала реципієнту. { Частина перша статті 47 із змінами, внесеними згідно із Законом N 997-V ( 997-16 ) від 27.04.2007 }

Донором органів та інших анатомічних матеріалів може бути повнолітня дієздатна фізична особа. Фізична особа може дати письмову згоду на донорство її органів та інших анатомічних матеріалів на випадок своєї смерті або заборонити його. { Статтю 47 доповнено частиною другою згідно із Законом N 997-V ( 997-16 ) від 27.04.2007 }

Взяття органів та інших анатомічних матеріалів з тіла фізичної особи, яка померла, не допускається, крім випадків і в порядку, встановлених законом. { Статтю 47 доповнено частиною третьою згідно із Законом N 997-V ( 997-16 ) від 27.04.2007 }

Стаття 48. Штучне запліднення та імплантація ембріона
Застосування штучного запліднення та імплантації ембріона здійснюється згідно з умовами та порядком, встановленими Міністерством охорони здоров'я України, за медичними показаннями повнолітньої жінки, з якою проводиться така дія, за умови наявності письмової згоди подружжя, забезпечення анонімності донора та збереження лікарської таємниці. { Частина перша статті 48 із змінами, внесеними згідно із Законом N 997-V ( 997-16 ) від 27.04.2007 }

Розкриття анонімності донора може бути здійснено в порядку, передбаченому законодавством.

Стаття 49. Застосування методів стерилізації

Застосування методів стерилізації може здійснюватися за бажанням повнолітнього пацієнта в акредитованих закладах охорони здоров'я за медичними показаннями, що встановлюються Міністерством охорони здоров'я України. { Частина перша статті 49 із змінами, внесеними згідно із Законом N 997-V ( 997-16 ) від 27.04.2007 }
Стерилізація недієздатної фізичної особи за наявності медичних показань може бути проведена лише за згодою її опікуна з додержанням вимог, встановлених законом. { Статтю 49 доповнено частиною другою згідно із Законом N 997-V ( 997-16 ) від 27.04.2007 }

Стаття 50. Добровільне штучне переривання вагітності

Операція штучного переривання вагітності (аборт) може бути проведена за бажанням жінки у акредитованих закладах охорони здоров'я при вагітності строком не більше 12 тижнів.

У випадках, встановлених законодавством, штучне переривання вагітності може бути проведене при вагітності від дванадцяти до двадцяти двох тижнів. { Частина друга статті 50 в редакції Закону N 997-V ( 997-16 ) від 27.04.2007 }

Перелік обставин, що дозволяють переривання вагітності після дванадцяти тижнів вагітності, встановлюється законодавством. { Статтю 50 доповнено частиною третьою згідно із Законом N 997-V ( 997-16 ) від 27.04.2007 }

Стаття 51. Зміна (корекція) статевої належності

На прохання пацієнта відповідно до медико-біологічних і соціально-психологічних показань, які встановлюються Міністерством охорони здоров'я України, йому може бути проведено шляхом медичного втручання в акредитованих закладах охорони здоров'я зміну (корекцію) його статевої належності.

Особі, якій було здійснено зміну статевої належності, видається медичне свідоцтво, на підставі якого надалі вирішується питання про відповідні зміни в її правовому статусі.

Стаття 52. Подання медичної допомоги хворому в критичному для життя стані

Медичні працівники зобов'язані подавати медичну допомогу у повному обсязі хворому, який знаходиться в критичному для життя стані. Така допомога може також подаватися спеціально створеними закладами охорони здоров'я, що користуються пільгами з боку держави.
Активні заходи щодо підтримання життя хворого припиняються в тому випадку, коли стан людини визначається як незворотня смерть.
Порядок припинення таких заходів, поняття та критерії смерті визначаються Міністерством охорони здоров'я України відповідно до сучасних міжнародних вимог.
Медичним працівникам забороняється здійснення еутаназії - навмисного прискорення смерті або умертвіння невиліковно хворого з метою припинення його страждань.

Стаття 53. Спеціальні заходи профілактики та лікування соціально небезпечних захворювань

З метою охорони здоров'я населення органи і заклади охорони здоров'я зобов'язані здійснювати спеціальні заходи профілактики та лікування соціально небезпечних захворювань (туберкульоз, психічні, венеричні захворювання, СНІД, лепра, хронічний
алкоголізм, наркоманія), а також карантинних захворювань.

Порядок здійснення госпіталізації та лікування таких хворих, у тому числі і у примусовому порядку, встановлюється законодавчими актами України.

Р о з д і л VI

ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЛІКАРСЬКИМИ І ПРОТЕЗНИМИ ЗАСОБАМИ

Стаття 54. Порядок забезпечення лікарськими засобами та імунобіологічними препаратами

Громадяни забезпечуються лікарськими засобами та імунобіологічними препаратами через аптечні та лікувально-профілактичні заклади.
Порядок забезпечення громадян безплатно або на пільгових умовах лікарськими засобами та імунобіологічними препаратами визначається законодавством України.
Аптечні і лікувально-профілактичні заклади можуть відпускати лише такі лікарські засоби та імунобіологічні препарати, які дозволені для застосування Міністерством охорони здоров'я України, і несуть відповідальність за забезпечення належного режиму їх зберігання та реалізації, а також за підтримання обов'язкового асортименту лікарських засобів та імунобіологічних препаратів, в тому числі необхідного запасу на випадок епідемічних захворювань, стихійного лиха та катастроф.
Міністерство охорони здоров'я України регулярно інформує працівників охорони здоров'я і населення про лікарські засоби та імунобіологічні препарати, дозволені до застосування.

Стаття 55. Виробництво лікарських засобів та імунобіологічних препаратів

Виробництво нових лікарських засобів та імунобіологічних препаратів для медичних цілей допускається з дозволу Міністерства охорони здоров'я України після встановлення їх лікувальної або профілактичної ефективності.
Якість лікарських засобів та імунобіологічних препаратів повинна відповідати вимогам Державної Фармакопеї України і технічним умовам, затвердженим у встановленому порядку.

Контроль за якістю лікарських засобів та імунобіологічних препаратів, що виготовляються підприємствами України, здійснюється Міністерством охорони здоров'я України.

Стаття 56. Забезпечення протезною допомогою

Громадяни у необхідних випадках забезпечуються протезами, ортопедичними, коригуючими виробами, окулярами, слуховими апаратами, засобами лікувальної фізкультури і спеціальними засобами пересування.
Категорії осіб, які підлягають безплатному або пільговому забезпеченню зазначеними виробами і предметами, а також умови і порядок забезпечення ними встановлюються законодавством України.

Р о з д і л VII

ОХОРОНА ЗДОРОВ'Я МАТЕРІ ТА ДИТИНИ

Стаття 57. Заохочення материнства. Гарантії охорони здоров'я матері та дитини

Материнство в Україні охороняється і заохочується державою.Охорона здоров'я матері та дитини забезпечується організацією широкої мережі жіночих, медико-генетичних та інших консультацій, пологових будинків, санаторіїв та будинків відпочинку для вагітних жінок і матерів з дітьми, ясел, садків та інших дитячих закладів; наданням жінці відпустки у зв'язку з вагітністю і пологами з виплатою допомоги по соціальному страхуванню та встановленням перерв у роботі для годування дитини; виплатою у встановленому порядку допомоги у зв'язку з народженням дитини і допомоги на час догляду за хворою дитиною; забороною застосування праці жінок на важких і шкідливих для здоров'я виробництвах, переведенням вагітних жінок на легку роботу із збереженням середнього заробітку; поліпшенням і оздоровленням умов праці та побуту; усуненням негативних екологічних факторів; державною і громадською допомогою сім'ї та іншими заходами у порядку, встановленому законодавством України.З метою охорони здоров'я жінки їй надається право самій вирішувати питання про материнство.

Стаття 58. Забезпечення медичною допомогою вагітних жінок і новонароджених

Заклади охорони здоров'я забезпечують кожній жінці кваліфікований медичний нагляд за перебігом вагітності, стаціонарну медичну допомогу при пологах і лікувально-профілактичну допомогу матері та новонародженій дитині.

Стаття 59. Піклування про зміцнення та охорону здоров'я дітей і підлітків

Батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я своїх дітей, їх фізичний та духовний розвиток, ведення ними здорового способу життя. У разі порушення цього обов'язку, якщо воно завдає істотної шкоди здоров'ю дитини, винні у встановленому порядку можуть бути позбавлені батьківських прав.
З метою виховання здорового молодого покоління з гармонійним розвитком фізичних і духовних сил держава забезпечує розвиток широкої мережі дитячих садків, шкіл-інтернатів, оздоровниць, таборів відпочинку та інших дитячих закладів.
Дітям, які перебувають на вихованні в дитячих закладах і навчаються в школах, забезпечуються необхідні умови для збереження і зміцнення здоров'я та гігієнічного виховання. Умови навчально-трудового навантаження, а також вимоги щодо режиму проведення занять визначаються за погодженням з Міністерством охорони здоров'я України.

Стаття 60. Забезпечення дітей і підлітків медичною допомогою

Медична допомога дітям і підліткам забезпечується лікувально-профілактичними і оздоровчими закладами, дитячими поліклініками, відділеннями, диспансерами, лікарнями, санаторіями та іншими закладами охорони здоров'я. До державних дитячих санаторіїв путівки дітям надаються безплатно.

Діти і підлітки перебувають під диспансерним наглядом.

Стаття 61. Дитяче харчування

Держава забезпечує дітей віком до трьох років виготовленими переважно на промисловій основі з екологічно чистої сировини якісними дитячими сумішами та іншими продуктами дитячого харчування.
Контроль за виконанням санітарно-гігієнічних та інших нормативних вимог щодо продуктів дитячого харчування покладається на органи державного санітарного нагляду.
( Стаття 61 в редакції Закону N 2978-12 від 03.02.93 )

Стаття 62. Контроль за охороною здоров'я дітей у дитячих виховних і навчальних закладах

Контроль за охороною здоров'я дітей та проведенням оздоровчих заходів у дитячих виховних і навчальних закладах здійснюють органи та заклади охорони здоров'я разом з органами і закладами народної освіти за участю громадських організацій.

Стаття 63. Державна допомога громадянам у здійсненні догляду за дітьми з дефектами фізичного або психічного розвитку

Діти з дефектами фізичного або психічного розвитку, які потребують медико-соціальної допомоги і спеціального догляду, за бажанням батьків або осіб, які їх замінюють, можуть утримуватися в будинках дитини, дитячих будинках та інших спеціалізованих дитячих закладах за державний рахунок.
Сім'ям або особам та закладам, на утриманні яких перебувають такі діти, подається медико-соціальна допомога у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Стаття 64. Пільги, що надаються матерям в разі хвороби дітей

При неможливості госпіталізації або відсутності показань до стаціонарного лікування хворої дитини мати або інший член сім'ї, який доглядає дитину, може звільнятися від роботи з виплатою допомоги з фондів соціального страхування у встановленому порядку. При стаціонарному лікуванні дітей віком до шести років, а також тяжкохворих дітей старшого віку, які потребують за висновком лікарів материнського догляду, матері або іншим членам сім'ї надається можливість перебувати з дитиною в лікувальному закладі із забезпеченням безплатного харчування і умов для проживання та виплатою допомоги по соціальному страхуванню у встановленому порядку.

Стаття 65. Контроль за трудовим і виробничим навчанням та умовами праці підлітків

Виробниче навчання підлітків дозволяється відповідно до законодавства за тими професіями, які відповідають їх віку, фізичному і розумовому розвитку та стану здоров'я. Трудове та виробниче навчання здійснюється під систематичним медичним контролем.

Контроль за умовами праці підлітків, а також проведенням спеціальних заходів, спрямованих на запобігання захворюванням підлітків, здійснюють органи і заклади охорони здоров'я разом з власниками підприємств, установ, організацій, а також органами професійно-технічної освіти, органами народної освіти, громадськими організаціями.

Стаття 66. Обов'язкові медичні огляди працюючих підлітків

Медичний огляд підлітків є обов'язковим для вирішення питання про прийняття їх на роботу. Медичні огляди працюючих підлітків повинні проводитись регулярно, але не рідше одного разу на рік.

Р о з д і л VIII

МЕДИКО-САНІТАРНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ
САНАТОРНО-КУРОРТНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ І ВІДПОЧИНКУ

Стаття 67. Медико-санітарне забезпечення санаторно-курортної діяльності

Санаторно-курортні заклади здійснюють свою діяльність у порядку, передбаченому законодавством про курорти. З метою забезпечення подання в них належної лікувально-профілактичної допомоги відкриття санаторно-курортного закладу, встановлення його спеціалізації (медичного профілю) та медичних показань і протипоказань для санаторно-курортного лікування здійснюється за погодженням з Міністерством охорони здоров'я України або уповноваженим ним на це органом.Потреба у санаторно-курортному лікуванні визначається лікарем за станом здоров'я хворого і оформляється медичними документами відповідно до встановленого Міністерством охорони здоров'я України зразка.
Органи охорони здоров'я зобов'язані подавати санаторно-курортним закладам науково-методичну і консультативну допомогу.
Державний контроль за поданням лікувально-профілактичної допомоги в санаторно-курортних закладах здійснюють Міністерство охорони здоров'я України і уповноважені ним органи, які мають право у встановленому законодавчими актами порядку зупиняти діяльність цих закладів через порушення законодавства про охорону здоров'я або законних прав та інтересів громадян.

Стаття 68. Медико-санітарне забезпечення відпочинку

Власники та керівники будинків відпочинку, пансіонатів, туристських баз, інших підприємств, установ і організацій, діяльність яких пов'язана з організацією відпочинку населення, зобов'язані створити здорові і безпечні умови для відпочинку, фізкультурно-оздоровчих занять, додержувати законодавства про охорону здоров'я і санітарно-гігієнічних норм, забезпечити можливість подання особам, які відпочивають, необхідної лікувально-профілактичної допомоги. ( Частина перша статті 68 із змінами, внесеними згідно із Законом N 200/94-ВР від 13.10.94 )

Державний контроль за медико-санітарним забезпеченням
відпочинку населення здійснюють органи охорони здоров'я.

Р о з д і л IX

МЕДИЧНА ЕКСПЕРТИЗА

Стаття 69. Медико-соціальна експертиза втрати працездатності

Експертиза тимчасової непрацездатності громадян здійснюється у закладах охорони здоров'я лікарем або комісією лікарів, які встановлюють факт необхідності надання відпустки у зв'язку з хворобою, каліцтвом, вагітністю та пологами, для догляду за хворим членом сім'ї, у період карантину, для протезування, санаторно-курортного лікування, визначають необхідність і строки тимчасового переведення працівника у зв'язку з хворобою на іншу роботу у встановленому порядку, а також приймають рішення про направлення на медико-соціальну експертну комісію для визначення наявності та ступеня тривалої або стійкої втрати працездатності.

Експертиза тривалої або стійкої втрати працездатності здійснюється медико-соціальними експертними комісіями, які встановлюють ступінь та причину інвалідності, визначають для інвалідів роботи і професії, доступні їм за станом здоров'я, перевіряють правильність використання праці інвалідів згідно з висновком експертної комісії та сприяють відновленню працездатності інвалідів.
Висновки органів медико-соціальної експертизи про умови і характер праці інвалідів є обов'язковими для власників та адміністрації підприємств, установ і організацій.Порядок організації та проведення медико-соціальної експертизи встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Стаття 70. Військово-лікарська експертиза

Військово-лікарська експертиза визначає придатність до військової служби призовників, військовослужбовців та військовозобов'язаних, встановлює причинний зв'язок захворювань, поранень і травм з військовою службою та визначає необхідність і умови застосування медико-соціальної реабілітації та допомоги військовослужбовцям.
Військово-лікарська експертиза здійснюється військово-лікарськими комісіями, які створюються при військових комісаріатах і закладах охорони здоров'я Міністерства оборони України, Служби безпеки України та інших військових формувань.
Порядок організації та проведення військово-лікарської експертизи ( z1044-07 )встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Стаття 71. Судово-медична і судово-психіатрична експертизи

Проведення судово-медичної і судово-психіатричної експертизи призначається особою, яка проводить дізнання, слідчим, прокурором або судом у порядку, встановленому законодавством, для вирішення питань, що потребують спеціальних знань в галузі судової медицини або судової психіатрії.
Організаційне керівництво судово-медичною і судово-психіатричною службами здійснює Міністерство охорони здоров'я України.

Стаття 72. Патологоанатомічні розтини

Патологоанатомічні розтини трупів проводяться з метою встановлення причин і механізмів смерті хворого.В обов'язковому порядку патологоанатомічні розтини здійснюються при наявності підозри на насильницьку смерть, а також коли смерть хворого настала в закладі охорони здоров'я, за винятком випадків, передбачених частиною третьою цієї статті.
За наявністю письмової заяви близьких родичів або задокументованого волевиявлення покійного і відсутності підозри на насильницьку смерть, виходячи з релігійних та інших поважних мотивів, патологоанатомічний розтин може не проводитися.
Порядок проведення патологоанатомічного розтину визначається Міністерством охорони здоров'я України.

Стаття 73. Альтернативна медична експертиза

У разі незгоди громадянина з висновками державної медичної експертизи та в інших передбачених законодавством випадках на вимогу громадянина проводиться альтернативна медична (медико-соціальна, військово-лікарська) експертиза або патологоанатомічний розтин. ( Частина перша статті 73 із змінами, внесеними згідно із Законом N 4039а-12 від 25.02.94 )

Альтернативна медична експертиза здійснюється фахівцями відповідного профілю і кваліфікації. Громадяни самостійно обирають експертну установу та експертів.
Порядок та умови проведення альтернативної медичної експертизи визначаються Кабінетом Міністрів України.

Р о з д і л X

МЕДИЧНА І ФАРМАЦЕВТИЧНА ДІЯЛЬНІСТЬ

Стаття 74. Заняття медичною і фармацевтичною діяльністю

Медичною і фармацевтичною діяльністю можуть займатися особи, які мають відповідну спеціальну освіту і відповідають єдиним кваліфікаційним вимогам.

{ Частину другу статті 74 виключено на підставі Закону N 1033-V ( 1033-16 ) від 17.05.2007 }

Єдині кваліфікаційні вимоги до осіб, які займаються певними видами медичної і фармацевтичної діяльності, встановлюються Міністерством охорони здоров'я України. Відповідальність за дотримання зазначених кваліфікаційних вимог несуть керівники закладу охорони здоров'я і ті органи, яким надано право видавати ліцензію на провадження господарської діяльності в галузі охорони здоров'я. { Частина третя статті 74 із змінами, внесеними згідно із Законами N 3370-IV ( 3370-15 ) від 19.01.2006, N 1033-V ( 1033-16 ) від 17.05.2007 }

Особи, які пройшли медичну або фармацевтичну підготовку в навчальних закладах іноземних країн, допускаються до професійної діяльності після перевірки їх кваліфікації у порядку, встановленому Міністерством охорони здоров'я України, якщо інше не передбачено законодавством або міжнародними договорами, в яких бере участь Україна.

Стаття 74-1. Право на заняття народною медициною (цілительством)

Народна медицина (цілительство) - методи оздоровлення, профілактики, діагностики і лікування, що ґрунтуються на досвіді багатьох поколінь людей, усталені в народних традиціях і не потребують державної реєстрації.

Право на заняття народною медициною (цілительством) мають особи, які отримали спеціальний дозвіл на заняття народною медициною (цілительством), виданий Міністерством охорони здоров'я України або уповноваженим ним органом.

Кваліфікаційні вимоги до осіб, які займаються народною медициною (цілительством), порядок заняття народною медициною (цілительством), порядок видачі та анулювання спеціального дозволу на заняття народною медициною (цілительством) встановлюються Міністерством охорони здоров'я України.
Спеціальний дозвіл на заняття народною медициною (цілительством) може бути анульований за рішенням органу, що його видав, або за рішенням суду.

Забороняється проведення цілительства на масову аудиторію, у тому числі з використанням засобів масової інформації.

Заняття народною медициною (цілительством) з порушенням встановлених законодавством вимог тягне за собою відповідальність згідно із законом.{ Закон доповнено статтею 74-1 згідно з Законом N 1033-V ( 1033-16 ) від 17.05.2007 }

Стаття 75. Підготовка, перепідготовка та підвищення кваліфікації медичних і фармацевтичних працівників

Підготовка, перепідготовка та підвищення кваліфікації медичних і фармацевтичних працівників здійснюються відповідними середніми спеціальними і вищими навчальними та науковими закладами, закладами підвищення кваліфікації і перепідготовки кадрів, а також через інтернатуру, клінічну ординатуру, аспірантуру і докторантуру згідно з законодавством про освіту.
Навчальні плани та програми підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації медичних і фармацевтичних працівників у встановленому порядку погоджуються з Міністерством охорони здоров'я України.

Стаття 76. Присяга лікаря України

Випускники медичних спеціальностей вищих медичних навчальних закладів приносять Присягу лікаря України.

Текст Присяги лікаря України затверджується Кабінетом Міністрів України.

Стаття 77. Професійні права та пільги медичних і фармацевтичних працівників

Медичні і фармацевтичні працівники мають право на:

а) заняття медичною і фармацевтичною діяльністю відповідно до спеціальності та кваліфікації;
б) належні умови професійної діяльності;
в) підвищення кваліфікації, перепідготовку не рідше одного разу на п'ять років у відповідних закладах та установах;
г) вільний вибір апробованих форм, методів і засобів діяльності, впровадження у встановленому порядку сучасних досягнень медичної та фармацевтичної науки і практики;
д) безплатне користування соціальною, екологічною та спеціальною медичною інформацією, необхідною для виконання професійних обов'язків;
е) обов'язкове страхування за рахунок власника закладу охорони здоров'я у разі заподіяння шкоди їх життю і здоров'ю у зв'язку з виконанням професійних обов'язків у випадках, передбачених законодавством;
є) соціальну допомогу з боку держави у разі захворювання, каліцтва або в інших випадках втрати працездатності, що настала у зв'язку з виконанням професійних обов'язків;
ж) встановлення у державних закладах охорони здоров'я посадових окладів (тарифних ставок) на основі Єдиної тарифної сітки ( 1298-2002-п ) у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України; { Пункт "ж" частини першої статті 77 в редакції Закону N 107-VI ( 107-17 ) від 28.12.2007 - зміну визнано неконституційною згідно з Рішенням Конституційного Суду N 10-рп/2008 ( v010p710-08 ) від 22.05.2008 }{ Щодо дії пункту "ж" частини першої статті 77 додатково див.
Декрет N 23-92 від 31.12.92, Закони N 183/94-ВР від 23.09.94, N 380-IV ( 380-15 ) від 26.12.2002, N 1344-IV ( 1344-15 ) від 27.11.2003, N 2285-IV ( 2285-15 ) від 23.12.2004, N 2505-IV ( 2505-15 ) від 25.03.2005, N 3235-IV ( 3235-15 ) від 20.12.2005, N 489-V ( 489-16 ) від 19.12.2006, Рішення Конституційного Суду N 6-рп/2007 ( v0a6p710-07 ) від 09.07.2007 }з) скорочений робочий день і додаткову оплачувану відпустку у випадках, встановлених законодавством;
и) пільгові умови пенсійного забезпечення;
і) пільгове надання житла та забезпечення телефоном;
ї) безплатне користування житлом з освітленням і опаленням тим, хто проживає і працює у сільській місцевості і селищах міського типу, а також пенсіонерам, які раніше працювали медичними та фармацевтичними працівниками і проживають у цих населених пунктах, надання пільг щодо сплати земельного податку, кредитування, обзаведення господарством і будівництва приватного житла, придбання автомототранспорту.
Пільги на безплатне користування житлом з опаленням та освітленням, передбачені абзацом першим цього пункту, надаються:
{ Пункт "ї" частини першої статті 77 доповнено абзацом другим згідно із Законом N 107-VI ( 107-17 ) від 28.12.2007 - зміну визнано неконституційною згідно з Рішенням Конституційного Суду N 10-рп/2008 ( v010p710-08 ) від 22.05.2008 }працівникам за умови, якщо розмір наданих пільг у грошовому еквіваленті разом із середньомісячним сукупним доходом працівника за попередні шість місяців не перевищує величини доходу, який дає право на податкову соціальну пільгу, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України; { Пункт "ї" частини першої статті 77 доповнено абзацом третім згідно із Законом N 107-VI ( 107-17 ) від 28.12.2007 - зміну визнано неконституційною згідно з Рішенням Конституційного Суду N 10-рп/2008 ( v010p710-08 ) від 22.05.2008 }пенсіонерам за умови, якщо середньомісячний сукупний доход сім'ї в розрахунку на одну особу за попередні шість місяців не перевищує величини доходу, який дає право на податкову соціальну пільгу, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України;
{ Пункт "ї" частини першої статті 77 доповнено абзацом четвертим згідно із Законом N 107-VI ( 107-17 ) від 28.12.2007 - зміну визнано неконституційною згідно з Рішенням Конституційного Суду N 10-рп/2008 ( v010p710-08 ) від 22.05.2008 }{ Додатково див. Закони N 380-IV ( 380-15 ) від 26.12.2002, N 1344-IV ( 1344-15 ) від 27.11.2003, N 1801-IV ( 1801-15 ) від 17.06.2004 } { Пункт "ї" частини першої статті 77 в редакції Законів N 2624-IV ( 2624-15 ) від 02.06.2005, N 657-V ( 657-16 ) від 08.02.2007 }
й) першочергове одержання лікувально-профілактичної допомоги і забезпечення лікарськими та протезними засобами;
к) створення наукових медичних товариств, професійних спілок та інших громадських організацій;
л) судовий захист професійної честі та гідності;
м) безоплатне одержання у власність земельної ділянки в межах земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарської установи та організації, розташованих на території відповідної ради, із земель сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарської установи та організації, що приватизуються, або земель запасу чи резервного фонду, але не більше норм безоплатної передачі земельних ділянок громадянам, встановлених законом для ведення особистого селянського господарства.
Дія пункту "м" не поширюється на громадян, які раніше набули право на земельну частку (пай) та земельні ділянки для ведення особистого підсобного господарства чи для ведення особистого селянського господарства, крім випадків успадкування права на земельну частку (пай), земельні ділянки для ведення особистого підсобного господарства чи для ведення особистого селянського господарства відповідно до закону;
( Частину першу статті 77 доповнено пунктом "м" згідно із Законом N 1694-IV ( 1694-15 ) від 20.04.2004 )
н) лікарі дільничних лікарень, головні лікарі та лікарі амбулаторій, розташованих у сільській місцевості, дільничні лікарі-терапевти, лікарі-педіатри, дільничні медсестри територіальних ділянок поліклінік (поліклінічних підрозділів) та дільничні медичні сестри амбулаторій, лікарі загальної практики (сімейні лікарі) та медичні сестри загальної практики - сімейної медицини, завідувачі терапевтичних та педіатричних відділень поліклінік, керівники амбулаторій та відділень сімейної медицини, лікарі (старші лікарі) та середній медичний персонал виїзних бригад станцій і відділень швидкої та невідкладної медичної допомоги, станцій санітарної авіації та відділень планової та екстреної консультативної допомоги - за безперервну роботу на зазначених посадах у зазначених закладах (на територіальних ділянках) понад три роки мають право на додаткову оплачувану щорічну відпустку тривалістю три календарних дні. При цьому зберігаються права інших категорій медичних працівників на додаткову оплачувану відпустку у межах існуючих норм. { Частину першу статті 77 доповнено пунктом "н" згідно із Законом N 2427-IV ( 2427-15 ) від 01.03.2005; в редакції Закону N 121-VI ( 121-17 ) від 12.02.2008 }Законодавством може бути передбачено інші права та пільги для медичних і фармацевтичних працівників. На них також можуть поширюватися пільги, що встановлюються для своїх працівників підприємствами, установами і організаціями, яким вони подають медико-санітарну допомогу.

Стаття 78. Професійні обов'язки медичних і фармацевтичних працівників

Медичні і фармацевтичні працівники зобов'язані:
а) сприяти охороні та зміцненню здоров'я людей, запобіганню і лікуванню захворювань, подавати своєчасну та кваліфіковану медичну і лікарську допомогу;
б) безплатно подавати першу невідкладну медичну допомогу громадянам у разі нещасного випадку та в інших екстремальних ситуаціях;
в) поширювати наукові та медичні знання серед населення, пропагувати, в тому числі власним прикладом, здоровий спосіб життя;
г) дотримувати вимог професійної етики і деонтології, зберігати лікарську таємницю;
д) постійно підвищувати рівень професійних знань та майстерності;
е) подавати консультативну допомогу своїм колегам та іншим працівникам охорони здоров'я.
Медичні та фармацевтичні працівники несуть також інші обов'язки, передбачені законодавством.

Р о з д і л XI

МІЖНАРОДНЕ СПІВРОБІТНИЦТВО

Стаття 79. Міжнародне співробітництво в галузі охорони здоров'я

Україна - учасник міжнародного співробітництва в галузі охорони здоров'я, член Всесвітньої організації охорони здоров'я (ВООЗ) та інших міжнародних організацій. Держава гарантує зазначе- ним організаціям належні умови діяльності на території України, сприяє розширенню і поглибленню участі України у заходах, що ними проводяться.
Відповідно до своїх міжнародно-правових зобов'язань держава бере участь у реалізації міжнародних програм охорони здоров'я; здійснює обмін екологічною і медичною інформацією; сприяє професійним та науковим контактам працівників охорони здоров'я, обміну прогресивними методами і технологіями, експорту та імпорту медичного обладнання, лікарських препаратів та інших товарів, необхідних для здоров'я, діяльності спільних підприємств в галузі охорони здоров'я; організує спільну підготовку фахівців, розвиває і підтримує всі інші форми міжнародного співробітництва, що не суперечать міжнародному праву і національному законодавству.

Заклади охорони здоров'я, громадяни та їх об'єднання мають право відповідно до чинного законодавства самостійно укладати договори (контракти) з іноземними юридичними і фізичними особами на будь-які форми співробітництва, брати участь у діяльності відповідних міжнародних організацій, здійснювати зовнішньоекономічну діяльність.
Неправомірні обмеження міжнародного співробітництва з боку державних органів і посадових осіб можуть бути оскаржені у встановленому порядку, в тому числі і до суду.

Р о з д і л XII

ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ПОРУШЕННЯ
ЗАКОНОДАВСТВА ПРО ОХОРОНУ ЗДОРОВ'Я

Стаття 80. Відповідальність за порушення законодавства про охорону здоров'я

Особи, винні у порушенні законодавства про охорону здоров'я, несуть цивільну, адміністративну або кримінальну відповідальність згідно із законодавством.

Президент України Л.КРАВЧУК

м. Київ, 19 листопада 1992 року
N 2801-XII

Про автомобільний транспорт

Wednesday, June 23rd, 2010
GDE Помилка: Запитувана URL-адреса є недійсна